Марія Стюарт - Стефан Цвейг
Про те, що для поваленої володарки не передбачали ніякої жорстоко-романтичної в’язниці, свідчив від самого початку вибір людей, яким доручали постійний нагляд за нею. Джордж Талбот, граф Шрузбері, — справжній аристократ і джентльмен. До червня 1569 року, коли Єлизавета обрала його, цього чоловіка ще можна було б назвати й щасливим. Він мав великі земельні володіння в північних і центральних провінціях, мав дев’ять власних замків, спокійно жив собі як князь у своїх маєтках у затінку історії, поодаль від посад і обов’язків. Політичне честолюбство ніколи не надокучало цьому багатому чоловікові, він поважно й задоволено жив своїм життям. Борода йому вже ледь посивіла, він уже думав, що може спочивати, як раптом Єлизавета обтяжила його огидною службою: наглядати за її честолюбною і озлобленою внаслідок несправедливості суперницею. Ноулз, попередник Талбота, радісно й полегшено зітхнув, тільки-но призначили графа Шрузбері, а в нього самого забрали ту небезпечну справу: «Присягаю Господом на небі, я б краще зазнав покарання, ніж далі виконував цю службу». Адже ця “honourable custody” — невдячна служба, права і межі якої визначені вкрай туманно, і двозначність такого завдання вимагає незмірного такту. З одного боку, Марія Стюарт — королева, а з другого — таки не королева, вона, як кажуть, гість, а по суті, таки ув’язнена. Тому Шрузбері як джентльмен повинен засвідчувати їй як володарці всю шанобу та ввічливість, а як довірена людина Єлизавети має водночас обережно обмежувати Марії Стюарт усяку свободу. Шрузбері — її начальник, а проте може ходити перед королевою тільки з зігнутими колінами, він має бути суворим, але під маскою покори повинен бути гостинним господарем і водночас усякчас наглядати за гостею. Цьому вже самому по собі непевному становищу надала ще більшої прикрості його дружина, поховавши вже трьох чоловіків, вона тепер доводить до розпачу четвертого ненастанними нашіптуваннями, бо інтригує то на користь Єлизавети, то проти неї, то на користь Марії Стюарт, то проти неї. Нелегке життя для порядного чоловіка поміж трьох збуджених жінок, одній він підданий, із другою пов’язаний, а до третьої прикутий невидними тяжкими ланцюгами: власне, всі ті п’ятнадцять років бідолаха Шрузбері був не охоронцем, а в’язнем разом із Марією Стюарт, тож навіть на ньому справдився таємний проклін, що ця жінка готує лихо кожному, на кого натрапить на своєму трагічному шляху.
Що робила Марія Стюарт усі ті пусті, безглузді роки? Здається, ніби вона жила цілком спокійно і затишно. Як дивитися ззовні, її день нічим не відрізнявся від денного клопоту інших провідних аристократок, що роками, рік у рік жили в своїх феодальних маєтках. Коли Марія Стюарт почувається здоровою, то їздить на свої улюблені лови, щоправда, серед лиховісного «почесного почту», або ж намагається грою в м’яч та іншими фізичними вправами зберігати свіжість уже трохи змученого тіла. Товариства їй не бракує, часто приїздять гості з сусідніх замків, щоб засвідчити повагу цікавій ув’язненій, бо — про цей факт ніколи не слід забувати — ця жінка, дарма що тим часом безвладна, все-таки згідно з правом — перша ймовірна наступниця на троні, тож коли Єлизавету спіткає щось людське, завтра Марія Стюарт може бути володаркою замість неї. Тому розумні й далекоглядні, передусім постійний охоронець Шрузбері, ревно дбають про добрі стосунки з Марією Стюарт. Навіть Геттон і Лестер, фаворити, найближчі друзі Єлизавети, за спиною своєї покровительки посилають, щоб засвідчити приязність, листи та вітання її найзатятішій суперниці та конкурентці: хтозна, чи не доведеться вже завтра ставати перед нею навколішки і благати якоїсь прибуткової посади. Отже, Марія Стюарт, хоч і замкнена в своєму сільському колі, дізнається про всі подробиці того, що діється при дворі та у великому світі. Леді Шрузбері розповідає їй навіть дещо інтимне про Єлизавету, хоча вчинила б розумніше, якби мовчала, а багатьма підпільними шляхами до ув’язненої всякчас надходять підбадьорення. Отже, вигнання Марії Стюарт не слід уявляти собі як вузьку темну камеру й абсолютну самотність. Зимовими вечорами грають музику, щоправда, не так, як за часів Шастеляра, молоді поети не складають мадригалів, і вже минули галантні маскаради Голіруду, для кохання і пристрасті це нетерпляче серце вже не має місця: разом із молодістю тихо сплинула і пора пригод. З гурту сповнених захвату друзів лишився тільки малий паж Вільям Дуґлас, рятівник із Локлівену, а з-поміж усіх чоловіків свого двору, — ох, там немає Босвелла і Ріцціо! — вона дає роботу здебільшого лікареві. Адже Марія Стюарт часто хворіє, страждає від ревматизму і якогось дивного болю в боку. Їй часто набрякають ноги, тож вона навряд чи здатна рухатися, вона змушена шукати полегші в гарячих джерелах, а внаслідок браку освіжного руху її колись ніжне і зграбне тіло мало-помалу стає оспалим і огрядним. Марія Стюарт лише дуже рідко ще напружує волю до давнього могутнього пориву, минулися назавжди дванадцятигодинні гарячі гонитви на конях учвал по шотландській