Сліпота - Жозе Сарамаго

міста, яка стояла на перехресті вулиць, наче стародавній хрест на перехресті доріг. Вони були вже зовсім близько від супермаркету, десь тут вона впала й заплакала в той день, коли їй здалося, що вона заблукала, гротескно запряжена у важкі й повні пластикові мішки з продукцією, і від розпачу та безнадії її втішив тоді ось цей самий собака, який тепер гарчить на собачі зграї, що надто наближаються до нього, ніби хоче їх застерегти, Мене ви не одурите, забирайтеся звідси. Вони звернули ліворуч, потім праворуч, і двері супермаркету ось уже перед ними, і не тільки двері, а й увесь супермаркет, але чомусь не видно людей, які входять туди й виходять звідти, не видно людського мурашника, який завжди вирує біля подібних закладів, що живуть коштом великого напливу народу. У дружини лікаря з'явилося погане передчуття, й вона сказала чоловікові, Ми прийшли надто пізно, там, либонь, уже не знайдеться навіть чвертка галети, Чому ти так думаєш, Я не бачу, щоб хтось заходив туди або виходив звідти, Можливо, вони досі не знайшли той підвал, Я теж на це сподіваюся. Обмінюючись такими фразами, вони стояли на тротуарі навпроти супермаркета. Поруч із ними стояли троє сліпих, ніби чекали, коли на світлофорі спалахне зелене світло. Дружина лікаря не звернула уваги на вираз їхніх облич, вираз тривожного подиву та неясного страху, не помітила, що один уже відкрив рота, щоб заговорити, а потім відразу його стулив, не помітила, як він швидко стенув плечима, Сама про все довідаєшся, певно, подумав той сліпий. Коли дружина лікаря з чоловіком уже були посередині вулиці, перетинаючи її, вони не могли чути слова, які промовив другий сліпий, Чому вона сказала, що не бачить, аби хтось заходив туди чи виходив звідти, і тих слів, якими відповів йому третій сліпий, Це тільки так говориться, адже хвилину тому, коли я спіткнувся, ти мене запитав, чи я не бачу, куди ставити ноги, це те саме, бо ми досі не втратили звички бачити, Господи, скільки разів це було вже сказано, вигукнув перший сліпий.

Світло дня проникало до найглибших кутків просторих зал супермаркету. Майже всі вітрини були повалені, тут не лежало нічого, крім сміття, битого скла, порожніх упаковок. Дивно, сказала дружина лікаря, навіть якщо тут немає їжі, то чому люди тут не живуть. Лікар сказав, А й справді, це не здається нормальним. Слізний пес тихо заскавучав. Шерсть у нього знову стала дибки. Дружина лікаря сказала, Тут чутно сморід, Його чутно скрізь і завжди, відповів лікар, Ні, це сморід інший, сморід розкладеного тіла, Певно, тут лежить якийсь труп, Жодного трупа я не бачу, Тоді трупний запах тобі вчувається. Собака знову заскавучав, Що з собакою, запитав лікар, Він нервує, Що будемо робити, Підемо й подивимося, якщо натрапимо на труп, то обминемо його, мерці вже давно не вселяють нам страху, Мені це легше, я їх не бачу. Вони перетнули супермаркет і підійшли до дверей, які відчинялися в коридор, що вів до підземного складу. Слізний пес ішов за ними, але раз у раз зупинявся й скавучав, кличучи їх, потім почуття обов'язку примушувало його йти далі. Коли дружина лікаря відчинила двері, сморід став набагато густіший, А й справді, смердить жахливо, сказав чоловік, Ти залишайся тут, я скоро повернуся. Вона пішла далі коридором, що ставав усе темнішим, і слізний пес повз за нею, ніби його тягли по сліду, а він упирався. Насичене запахом розкладених трупів повітря здавалося густим і липучим. На середині свого шляху дружина лікаря виблювала, Що ж тут відбувається, подумала вона між двома нападами нудоти й потім ще двічі промурмотіла ці самі слова, поки наближалася до металевих дверей, що відчинялися в підвал. Замучена нудотою, вона раніше не помітила попереду розсіяне бліде сяйво. Тепер вона знала, що то таке. Крихітні вогники тремтіли в щілинах двох дверей, дверей ліфта і дверей на сходи. Новий напад нудоти скрутив їй шлунок, такий болісний, що повалив її на підлогу. Собака завив тривалим виттям, яке, здавалося, не закінчиться ніколи, виттям, схожим на останній зойк мерців, що залишилися в підвалі. Лікар, що почув, як стогне, блює й судомно кахикає дружина, побіг, як міг, до неї, спіткнувся й упав, підвівся на ноги й знову упав, і нарешті схопив її в обійми, Що сталося, що з тобою, запитав він тремтячим голосом, а вона тільки й відповіла, Забери мене звідси, забери, благаю тебе, й уперше відтоді, як прийшла сліпота, він повів свою дружину, а не вона його, повів, не знаючи, куди він її веде, аби тільки якнайдалі від тих дверей, якнайдалі від вогників, яких він не міг бачити. Коли вийшли з коридору, нерви в дружини лікаря більше не могли витримувати, її плач перетворився на конвульсії, осушити такий бурхливий потік сліз могли тільки час і втома, тому навіть слізний пес не намагався їх облизати, а лизнув лише її руку, Що там сталося, знову запитав її лікар, що ти побачила, Вони мертві, пробелькотіла дружина між двома схлипуваннями, Хто мертвий, Вони, і не змогла далі продовжити, Заспокойся, розповіси, коли зможеш. Через кілька хвилин вона повторила, Вони мертві, Ти щось побачила, коли відчинила двері, запитав чоловік, Ні, я побачила тільки вогники, що пробивалися крізь щілини, танцювали там і нікуди не відлітали, Насичений воднем фосфор, що виділяється при трупному розкладанні тіл, сказав чоловік, Мабуть, що так, Але що там сталося, Певно, вони знайшли підвал і кинулися вниз по сходах, щоб набрати їжі, я пам'ятаю, як легко було посковзнутися й упасти на тих приступках, а коли впав хтось один, то й усі попадали, тож і не змогли дійти, куди хотіли, а якщо й змогли, то повернутися назад їм уже не вдалося, адже сходи були завалені тілами, Але ж ти сказала, що двері були зачинені, їх, безперечно, зачинили інші сліпі й перетворили підвал на величезну гробницю, і я винна в тому, що сталося, бо коли я вибігла звідти з мішками, вони здогадалися, що там є їжа й кинулися на пошуки, У якомусь розумінні все, що ми їмо, ми вихоплюємо з рота в інших, і якщо ми грабуємо їх більше, аніж дозволено, то прирікаємо їх на смерть, ми всі більшою або меншою мірою вбивці, Слабка втіха, Мені не хотілося б, щоб ти почала валити на себе вигадані провини, коли тобі ледве вдається нести на собі відповідальність утримання шістьох конкретних і цілком нікчемних ротів, Без твого нікчемного