Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
- Вашмосць, чи не надто iдеалiзуєш козацтво? Тi промахи, як ти їх називаєш, переступили межi промахiв, це вже гiльтайство, супротивне прийнятому порядковi.
- Ваша милiсть, не знаєш козакiв так, як я. То були лише промахи, а не гiльтайство. Не козаки дали до цього причину, а своєвiльство i утиск панiв. Пани допускалися на простому народi безправства супроти законного порядку i не дивно, що козаки безправством хотiли безправно побороти.
- Не легкого завдання пiднiмаєш, вашмосць. З свавiльної буйної купи зробити карну, здисциплiновану силу, то праця Сiзiфа.
На те Конашевич, усмiхаючись:
- Коли б був Сiзiф познайомився трохи з правилами механiки, коли б був прочитав науку Архiмеда або познайомився з великими будiвничими Ассiрiї, Вавiлона та Єгипту, був би стiльки не намучився i був би, певно, доконав свого. Жодне завдання не може бути неможливе до переведення, коли знаємо способи i засоби до того. Сiзiф не вмiв собi ради дати з одним каменем, як його нагору витягти, а стариннi механiки знали витягти вгору велетенськi каменi i полишити на це такi свiдоцтва, над якими теперiшнiй свiт з дива не може вийти.
- А вашмосць вже збагнув, якi правила Архiмеда треба примiнити до козацтва?
- Так! Козацтву треба вказати благородну християнську мету. Треба йому вказати iдеал, запалити в ньому невгасаючий огонь любовi до того iдеалу, одушевити його, а тодi все зробиться легко. То, однак, праця на десятки лiт, i мого життя до закрiплення цього замало. Але я мушу зробити початок, покласти фундамент до цеї будiвлi. За цим пiдуть другi, третi поколiння, i наше козацтво стане славне.
- Яка ж то мета, той iдеал?
- Наша православна благочестива церква, наша мати. У нiй з'єдиниться увесь український народ. Треба лише довести до того, щоб козацтво пристало до церкви. Все лишиться, а ця одна опора останеться тверда, мов скеля. За те, що козацтво стане охоронним муром для церкви, вона його облагородить, поборить його дикi iнстинкти, пiднесе його, виведе з хаосу, поставить його в iм'я iдеалiв на твердiй почвi.
- Гарно, вашмосць, говориш. Хай тобi бог помагає цього доконати, а менi дай боже хоч початки цiєї працi побачити.
Аксак стиснув Петровi руку i вийшов.
По його вiдходi думав собi Конашевич:
"Звiдкiля у мене сьогоднi такий резон узявся? Не раз я хотiв з цим паном ширше на цю тему поговорити та мої замисли ясно виложити, а нинi так нi з того нi з цього прийшло до того".
Опiсля забрав хлопцiв i пiшов гуляти по городу.
Другого дня, коли Конашевич сидiв з хлопцями при науцi, прийшов Антошко i сказав, що цей грубий пан прислав за ним свого лакея. Конашевич пiшов зараз так, як стояв. Пан Хлоднiцький лиш що поснiдав. Надяг на себе оксамитний халат, рамований соболевим хутром. Вiн курив люльку i проходжувався по кiмнатi.
Конашевич ввiйшов i поклонився.
- Добрий день вашмосцi. Сiдай, прошу, - вiн вказав Петровi стiлець. - Вашмосць мене вчора дуже зацiкавив своєю особою.
- Ваша милiсть звернули на мене, худопахолка, свою ласкаву увагу.
- Бо так мусило статися. Поява вашмосцi була для мене милою несподiванкою. Про вас, запорожцiв, я iнакше думав.
- Гiрше, неправда ж?
- Далеко гiрше. Я багато наслухався про них вiд моїх землякiв. Вiдтак бачив я, як привезли у Варшаву Наливайка i його товаришiв i не мiг мати доброї думки про вiйсько, що таких ватажкiв має.
- Правда, ваша милiсть, що вони були збiдженi, зломанi, обдертi i в кайданах? Але я бачив того самого Наливайка, як вiн був на волi, коли мав славу першого лицаря, першого гармаша на всю Україну. Тодi виглядав вiн так, що я був би перший подав голос, щоб його ватажком вибрати i був би пiшов за ним в огонь i воду. Та жовнiри пана Жолкевського, пiймавши його, не жалували собi. Таке знущання може й залiзо стерти, зломити, не то чоловiка.
- Не розумiю, як може чоловiк з вищою освiтою так iдеалiзувати звичайного розбiйника i жалiти його.
- Припустiм, ваша милiсть, що Наливайко був розбiйник, то спитаймо себе, хто його до такого довiв? То був чоловiк, повний лицарського анiмушу, молодечої залiзної енергiї, котру мусив з себе видавати великою струєю. Чому ж Рiч Посполита не узнала цього i його козацького завзяття не використала для себе? Навпаки, пiдсувала йому багато пального матерiалу до невдоволення i до бунту?
- До чого ж Рiч Посполита мала його вжити?
- До того, до чого судьба призначила увесь козацький рiд: до оборони християнського свiту, до боротьби з ворогами Христа. Я того певний, що коли б який християнський край, що стикається з мусульманством, мав такого Наливайка, ватажка з такою iнiцiативою, таке лицарство козацьке, то по турках i татарах при малiй допомозi i слiду не стало би в Європi.
- Через це своєвiльство козакiв на турках Рiч Посполита має вiчнi клопоти з Великою Портою, вiчнi оправдування i оплачування великим вiзирам, пашам. А чи того треба? Чого Речi Посполитiй Турцiї боятися?
- Гадаєш, що Польща спростала би Турцiї, коли цього не може зробити багата Венецiя, цiсар римський i угорськi князi?
- Вони цього не можуть зробити, бо не мають козакiв. Такий погляд - то велике неоправдане недооцiнювання своїх сил. Польщi треба лише дати козацтву волю i лише козацтву це завдання доручити. Тi грошi, якi Польща непотрiбно топить в кишенях вiзирiв, башiв, ханiв i мурзiв, треба би краще видати на узброєння козацтва. Треба знести козацький реєстр. Хай кожний буде козаком, хто схоче. Тодi стане до бою козацького вiйська не тисячi, а сотки тисяч, тодi на святинi святої Софiї засiяє замiсть пiвмiсяця хрест.
- Го-го-го! Вашмосць, знову не туди забiгаєш. Як тепер не можна собi дати ради с тисячкою збунтованих козакiв, то що воно було би, якби їх зiбралися сотки тисяч? Вони би всю шляхту вирiзали впень, цiлу Рiч Посполиту вивернули би горiдном. Впрочiм, як всi будуть козаками, лицарями, то хто ж буде на панськiм ланi робити панщину?
- На панiв? Прошу менi вибачити, що я обставин пiдданчих в Польщi не знаю i можу говорити лише про те, що у нас
