Українська література » Сучасна проза » Сестри Річинські. (Книга перша) - Ірина Вільде

Сестри Річинські. (Книга перша) - Ірина Вільде

Читаємо онлайн Сестри Річинські. (Книга перша) - Ірина Вільде
знаєш, я маю у голові стільки справ, що годі мені про всі дрібнички пам'ятати…

Докір цей, замість прикрості, приніс Катерині насолоду. Був це один з випадкових доказів (на які від своїх заручин стала особливо чутливою) того, що Безбородько вже пов'язав її з собою.

Здивував Катерину трохи Безбородьків егоїзм, хоч і те віднесла на карб чоловічості нареченого: чому не подумав, які клопоти вона мала в той час?

Врешті погодились, що від сьогодні вона вирішуватиме всі дрібні його справи.

— Тебе не буде нічого обходити. Ти матимеш готові квитки й відтинки чеків. Добре? Ну, добре?

Усміхнувся вимушено і без запалу поцілував її в руку.

— Добре… добре…

Сказав, а подумав інше. Подумав, що добре буде тоді, як вона візьме на себе не тільки дрібні, але й грубші, і то зовсім грубі сплати. Але коли це буде?

Розмову, перервану появою Безбородька, закінчено по його відході. Катерина розпитувала тепер Славу спокійно і послідовно:

— Ти розкажи, як то було від самого початку…

Слава уже не гарячилася. Похмуро й сумовито розповідала свою прикру пригоду:

— А решту ти вже знаєш…

— Ні, я мушу знати все, — розсудливо зажадала Катерина, — я мушу з ним поговорити.

— Боже, який сором для родини! Господи, на що ми зійшли! — зойкала Зоня. Була блідою, обличчя їй затягнулось поволокою якоїсь нереальної, але видимої вже старості.

— Не роби таких гримас, Зоню, — врівноважено застерегла її Олена. Її, здається, найменше від усіх турбувала ця справа.

Слава повторяла:

— Та я вже тобі казала. Прийшла до крамниці, де, як завжди перед вечором, було повно людей. Хай, думаю собі, зачекаю. Я не люблю пнутися поза чергою.

— І зле зробила, — злосливо перебила її Зоня, — якраз треба було пнутися попереду всіх. Що значить? Хто ти є? Певно, коли прийдеш скулена і поруч з різними сторожихами та жінками робітників чекаєш своєї черги, то, звичайно, такий купчик дозволить собі поводитися з тобою брутально… За це я ручусь. Але прошу, прийди упевнено, ніс догори, розштовхни всіх і тицьни йому свою книжечку. Побачиш, чи наважиться хоч би слово писнути. Не бійся, мені не сказав би того, що тобі.

Катерина замахала рукою:

— Чекай, Зоню, чекай! Моралі на кінець! Тепер хай Слава говорить.

— Та я й кажу. Чекаю на свою чергу, але бачу, що він відпустив якусь жінку в хустині, що прийшла пізніше…

— Та зрозуміло ж, — не могла стримати себе Зоня, — коли ти прийшла і стала, мов сирота на багацькім весіллі, то й не дивно…

Слава замовкла зневажливо.

— Говори… говори… Я вже не скажу, — опам'яталась Зоня.

— Тоді я сама підступаю до нього, подаю йому книжечку і кажу: «Мені прошу дати пачку сардинків, цеглинку масла, «кайзерки» і ще щось там… не пам'ятаю, що там було написано. А він… — Її пальці почали нервово ворушитися. Видно було, що вона все переживала наново, — відсуває рукою мою книжечку і каже при всіх людях: «Прошу пані добродійці мамі переказати, що я не можу більше давати в борг. Хай добродійка мамця постарається сплатити ласкаво давні борги, тоді можемо відкрити новий кредит. Інакше не можу. Прошу перепросити добродійку мамцю, але я дійсно не можу!..» І вже через мою голову почав інших обслуговувати…

— Це хамство! — флегматично оголосила вирок Катерина. — Міг би зробити це тактовніше.

Зоня схопилась з отоманки і заходила по хаті:

— Така свиня… таке хамло міщанське! Ти, Катрусю, не йди до нього! Я сама… Розумієш? Я сама впаду на його голову з ними! Я його навчу так, що він на ціле життя запам'ятає мою науку. Втратимо ми в нього кредит, дарма — зате втратить і він… не скоро побачить свої гроші… — На допитливий погляд Олени відповіла: — Що мама так на мене дивиться? З хамами треба по-хамському!

І Зоня метнулась до шафи по сукенку чи плащ, але Катерина підійшла до неї і спокійно, проте рішуче замкнула шафу:

— Не гарячкуй, Зоню. Цю справу треба полагодити мирно. Ми не сміємо втратити кредит у нього, бо, по-перше, ніхто так скоро не дасть нового, а по-друге, з цього приводу було б забагато балаканини між сусідами… Нема іншої ради… треба буде капнути йому що-небудь, аби на якийсь час заткнути пельку, і брати в борг далі.

— То, може, ти ще підеш перепрошувати того хама? — визвірилась на неї Зоня.

Катерина навіть не пробувала заперечувати:

— Як треба буде, то й перепрошу. А ти як уявляєш собі ту цілу справу? Хто кому винен і хто чиєї ласки потребує? Ти знаєш, з якого часу ми не платили в крамниці? Ну, скільки назбиралося там? Я вранці лише побіжно переглянула по книжечці, — і знаєш, скільки вийшло з того рахунку. Щось коло п'ятисот злотих… Чи ти знаєш, чи ти бодай можеш уявити собі, що то за сума тепер для нас?

Зоня набундючилась:

— Овва! Хай тільки Білинський реалізує наші папери, то суми перестануть лякати нас…

На це Катерина нічого не відповіла. Замість неї відгукнулась Слава.

— Так, — терпко зауважила вона, — але якщо ми до того часу можемо їсти хліб з смальцем, то не розумію, з якої рації доктор, якого хіба маю право вважати членом нашої родини, має поїдати сардинки та айдамські сирки?

Зоня засміялася глузливо:

— З тієї рації, Славуню, що ти ще шмарката і багато чого не розумієш. Ти запам'ятай собі прислів'я: «Мовчи, язичку, будеш їсти кашку».

Слава знизала плечима і вийшла з кімнати. Може, Мариня в кухні зуміє ясніше розповісти їй про ці загадкові лови на звіра, який у дійсності вже потрапив до клітки.

По її відході Оля відізвалась до Нелі, щоб і всі інші чули:

— Боюся, що вони на отому Безбородьку виїдуть так, як Заблоцький на милі.

* * *

Після цієї родинної сцени вибралась Катерина до Кремера. Зайшла до його приватного мешкання при вулиці Газовій увечері після восьмої. Застала Кремера, коли той сидів у кухні й мочив ноги в тазу. Підкочені по коліна холоші оголювали неприродно білі, волохаті ноги. На столі перед ним стояла недокінчена вечеря: картопля з гуляшем і надкушеним огірком, та купка рахунків.

Кремер однією рукою порався з вечерею, а другою перекидав рахунки.

Візит Катерини зовсім не збентежив його. Піднявши окуляри на чоло, він запросив насамперед Катерину сісти коло себе.

Катерина без зайвої задерикуватості, але й без зайвого смиренства виклала крамареві справу по-купецькому, логічно. Це правда, що вони вже другий місяць не платять своєї заборгованості. Це, Катерина визнає, несолідно і абсолютно не в стилі Річинських.

Але

Відгуки про книгу Сестри Річинські. (Книга перша) - Ірина Вільде (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: