Празька школа: хрестоматія прозових творів - Віра Просалова
Малий Рудько всюди був перший. Чи то ковтати довжелезного хробака, чи заплутатись у траві і переполохати матір своїм вереском. Це він весь обробився у павутиння, він сам на сам зустрівся з загадковим зеленим коником.
Коли надвечір квочка вела всіх додому, курчата почували себе найщасливішими істотами в світі.
Вола їх були повні добірною стравою, переважували їх на бік, а дома чекала ще вечеря з рук господині. Переганяли одне одного, тріпотіли крильцями й удавали, що б’ються. У цій забаві однакову участь брали і півники, і курочки. Згодом одступили одні, поважніші півники, далі останні, й гра була полишена самим курочкам, що не зрадили їй аж до сивого волосу. Але це сталося потім. Тепер всі з однаковим захопленням стукали носиком у носик і робили це доти, доки не забували, чого вони, власне, стоять одне проти одного в таких страшних поставах. Е ні, не всі! Одне курчатко, мизинчик, якому господиня мусила помогти вилупитись з яйця, не тішилося білим світом. Весь час бігло воно, жалібно квилячи, слідом за матір’ю і, коли вона хоч на хвилину спинялася, зараз ховалося під крило. Мати перш турбувалася, заспокоювала його ніжно, але скоро побачила, що йому однаково вже не топтати рясту, і зовсім перестала звертати на хоре увагу. І справді одного ранку воно не вибігло разом з усіма з бочки.
День минав за днем, і курчата незчулись, як гидкі палочки на крилах та хвості обернулись у красні новенькі пірця.
Наш Рудько мав хвостик не менший, ніж курочки. Це показувало на його низьке походження (півники добрих порід довго не мають хвоста), але Рудько тим не журився. Досить було навколо речей багато цікавіших, щоб звертати увагу на власний хвіст.
Взагалі за останній час настали в житті курчат поважні зміни. По-перше, вони ночували вже на сідалі, мов дорослі! Мати — посередині, діти довгою низкою по обидва боки. Щовечора, звичайно, траплялась сила непорозумінь. Курочки лізли під матір або на неї, одні курчата, злітаючи, збивали з сідла інших; щоразу ніч заставала когось на землі. Далі: їх перестали так смачно, як раніш, годувати. Але найдивніша зміна сталася в поводженні матері. Вона не була вже така дбайлива, як колись, і часто, ідучи поперед своєї родини, дзвінко-дзвінко цокотала. Цього вже курчата за нею ніколи не помічали, їм було навіть ніяково слухати. Згодом і ночувати вона стала не з ними, а з дорослими курми і, коли якесь занадто їй обридало, злегка дзьобала його в голову або плече.
Взагалі, давала зрозуміти, що старе минулося. «Що ж, як ми з своїм не в лад, то ми з ним і назад», — вирішили курчата, і тільки деякі курочки все не могли забути смачних шматочків з дзьоба матері і постійно наражались на неприємності.
Настала нова доба в житті родини. Курчата ще трималися купи і разом виправлялися на здобитки в старі знайомі місця. Але тепер на них самих лежали всі турботи про хліб насущний і про власну безпеку. Перед Рудьком послався широкий шлях самостійного існування, і він, не вагаючись, ступив на нього.
* * *
Рудько знайшов у собі новий хист. Він і сам не знав гаразд, як це сталося, але одного сонячного ранку, коли навколо горіли роси, зі старого саду почулось його хрипке, тремтяче «ку-ку-рі-ку».
Старий півень, що був саме на дворі, здивовано крутнув головою, а далі погірдливо скривився. Справді, це «кукуріку» було таке дитяче, таке несміливе, що й ми б з вами напевне засміялися, але самому співцеві здалось воно вершком мистецтва й сили. І з того часу Рудько повторював його кожної нагоди і взагалі без жодної нагоди. Раптом він непомірно виріс сам у своїх очах. Він не почував себе вже тим руденьким курчам з довгим хвостиком, яке кожний може безкарно ображати. Рудько розумів, що своїм співом сказав усьому світові про своє право на радощі життя і що він боротиметься за це право.
Сестри, які вже давно з зачудованням поглядали на його мужню бороду, тепер відчули до нього просто побожність, а брати... заздрість. Ця остання і призвела до того, що на другий день заспівав ще страшнішим голосом його старший сіренький брат, а за тиждень сім запальних горлянок з ранку до вечора, забувши про все на світі, намагалися переспівати одна одну. Дорослі кури глузливо посміхалися, і тільки мати зайшла одного разу в сад і, пильно подивившись на Рудька, з задоволеним виглядом подалася назад.
Але поруч з тим перед нашими півниками стали з’являтися питання, які раніш їх ніколи не турбували. Це питання їх взаємовідносин та становище кожного в їх тісній громаді. Колись з одної зовсім незначної причини виникла суперечка між Рудьком і його сірим братом. Таких непорозумінь траплялось вже досить, і вони зараз же забувались, але сьогодні кожний спитав себе, чому, власне, він, він має поступитись, спитав і враз почув себе гірко ображеним.
Бачили ви, як люто б’ються між собою старі півні? Отже, бійки малих півників бувають куди страшніші. Там змагаються два досвідчені вояки-лицарі, два мистці у своєму фасі, тут — діти, недорослі діти стають до засліпленої боротьби, незручні, обняті одним гірким почуттям враженої гідності. Час такого змагання прийшов і для наших курчат, а початок йому поклали Рудько з братом.
Вони бились не день і не два. Бились посеред двору, в саду, навіть в темному курнику, бо обоє не мали сили злетіти на сідало, їх купали в бочці з водою, замикали в різних помешканнях. Даремне! Вгледівши один одного, бігли вони собі назустріч радісні, що зможуть знову гасити свою згагу ненависті. Найшла коса на камінь! Їх гребінці являли собою живе м’ясо, очі злипались від крові, пір’я на грудях зашкарубло. Коли раніш один міг легко перемогти, то тепер це було неможливе, їх завзятість дійшла до останнього, і вони майже не відчували болю.
Проте Сірий мав перевагу. Він бився розважніше, був витриваліший і багато більший. Йому ставало все легше і легше боротися з Рудьком, у якого зовсім запухло одне око. Сірий постійно був
