Лабіринт духів - Карлос Руїс Сафон

Фумеро насвистував якусь мелодію. Фермін, не розплющуючи очі, затамував дихання. На чолі йому виступили краплини холодного поту, а руки, щоб не тремтіли, довелося стиснути в кулаки. Він не наважувався поворухнути жодним м’язом, боячись тертям свого тіла об чохли, в які були загорнуті деякі з гвинтівок, викликати бодай найменший шурхіт.

Можливо, він помиливися. Можливо, його таки знайдуть. Можливо, у світі не лишилося закутка, де він міг би сховатися й лишитися живим хоча б ще на один день, щоб розповісти про все. Урешті-решт, можливо, цей день був анітрохи не гіршим за будь-який інший, щоб припинити своє існування. І, коли вже така справа, то чому б зненацька не відкинути віко скрині й не постати перед своїми ворогами з котроюсь із тих рушниць, на яких він лежав? Краще померти за дві секунди від куль, ніж за два тижні, підвішеному до стелі катівні в замку Монтжуїк, від рук Фумеро та від його іграшок.

Фермін міцно стиснув одну з гвинтівок, намацуючи спусковий гачок. Лише тепер йому спало на думку, що зброя найпевніше не заряджена. «Байдуже», – подумав він. Зважаючи на його надзвичайну вправність у стрільбі, він мав усі шанси відстрелити собі півноги або в кращому разі потрапити в око статуї Колумба. Фермін усміхнувся на цю думку, обіруч притискаючи гвинтівку до грудей і намацуючи курок. Досі він ще ніколи не стріляв зі зброї, але подумав, що новачкам завжди щастить і що принаймні спробувати варто. Фермін звів курок і приготувався рознести голову донові Франсіско Хав’єрові Фумеро, відправивши того в рай чи в пекло, байдуже куди.

Кроки, утім, наступної хвилі стали віддалятися, таким чином позбавивши Ферміна його хвилинки слави й нагадавши, що всі великі коханці ні за ремеслом, ні за покликанням не народилися для того, щоб останньої миті стати героями. Він дозволив собі відітхнути й прибрав руки з грудей. Одяг пристав йому до тіла, наче друга шкіра. Фумеро та його прихвосні відходили. Фермін уявив їхні постаті, що зникають у темряві трюму, й полегшено всміхнувся. Може, вони шукали не його. Може, це була звичайна перевірка.

Аж тут кроки зупинилися. Запала могильна тиша, і протягом якоїсь хвилі єдине, що Фермін чув, – це власне серцебиття. Потім – ледве чутне шарудіння і тупотіння чогось крихітного й легкого, що бігало по віку скрині, лише за кілька сантиметрів від Фермінового обличчя. Він пізнав слабкий кисло-солодкий запах. Його товариш у дорозі, пацючок, нюшив крізь щілину, вочевидь, відчувши запах свого друга. Фермін хотів було вже шикнути на нього, щоб відігнати, коли в трюмі пролунав оглушливий вибух.

Куля великого калібру рознесла гризуна на шматки й пробила акуратний отвір у віку скрині, сантиметрів п’ять від Фермінового обличчя. Кров крізь щілину скрапнула йому на губи. Відтак Фермін відчув, як залоскотало в правій нозі й, поглянувши, виявив, що куля ледь-ледь не зачепила його ногу, розірвавши холошу, перш ніж пробити в дошці другий, вихідний, отвір. Промінчик імлистого світла перетнув темряву криївки, повторюючи траєкторію кулі. Фермін почув, як кроки повертаються й зупиняються просто біля його схованки. Фумеро присів навпочіпки перед скринею. Фермін побачив зблиск його очей крізь невеличкий прозір, що лишався між накривкою і бортом скрині.

– Як завжди, обираєш собі друзів із самих низів, еге ж? Шкода, що ти не чув вереску свого товариша Амансіо, коли він розповідав, де нам тебе знайти. По кабелю на кожному яйці – і навіть герої щебечуть, мов солов’ї.

Зустрівшись із цими очима й пригадавши все, що знав про них, Фермін відчув, що вся та дрібка мужності, яку йому вдалося зібрати в цій труні з рушницями і яка не вийшла з нього разом із потом, вилилася від жаху сечею.

– Фу, від тебе тхне гірше, ніж від твого волохатого дружка, – мугикнув Фумеро. – Гадаю, тобі не завадить скупнутися.

Фермін почув кроки й галас людей, які відсували ящики й розкидали речі по трюму. Поки це відбувалося, Фумеро не рухався ані на сантиметр зі свого місця. Його очі, немов очі змії перед пташиним гніздом, терпляче свердлили темні нутрощі скрині. Невдовзі Фермін відчув сильний удар по ящику. Спершу він подумав, що поліціянти хочуть розбити його сховок, але, побачивши кінці цвяхів, які повиступали по краях, усвідомив, що вони прибивають віко. Наступної секунди ті кілька мізерних міліметрів прозіра між накривкою і бортом скрині зникли. Його поховали у власній схованці.

Відтак Фермін зрозумів, що скриня почала рухатися поштовхами і що, підкорюючись наказам Фумеро, частина екіпажу судна спустилася до трюму. Уявити все інше було неважко. Кільканадцять чоловіків підважили скриню, і він почув, як брезентові паски труться об дошки, охоплюючи їх. Потім почувся брязкіт ланцюгів, і Фермін відчув раптовий ривок: ящик підіймали краном нагору.

6

Арраес та його команда спостерігали, як скриня гойдається в повітрі на висоті шести метрів над палубою. Фумеро виринув із трюму, знову надіваючи темні окуляри й задоволено всміхаючись. Підвівши погляд на місток, він по-військовому віддав честь, немовби глузуючи.

– Із вашого дозволу, капітане, ми знищимо щура, якого ви везли на своєму кораблі, одним-єдиним по-справжньому ефективним способом.

Фумеро показав кранівникові, щоб опустив ящик на кілька метрів, аж доки той не опинився на рівні його обличчя.

– Маєш якусь останню волю чи, може, хочеш покаятися?

Матроси заніміло дивилися на скриню. Звідти долинув тільки виск, немовби там зачаїлося маленьке нажахане звіреня.

– Ну-ну, не плач, не варто, – промовив Фумеро. – До того ж я не лишу тебе самого. Там на тебе вже зачекалася ціла купа твоїх дружків…

Ящик знову піднявся в повітря, і кран став повертатися до борту. Коли скриня зависла метрах у десяти над водою, Фумеро ще раз озирнувся на місток. Арраес дивився на нього скляним поглядом, бурмочучи щось собі під ніс.

«Сучий син», – вдалося розібрати поліціянтові.

Відтак Фумеро кивнув, і скриня з двомастами кілограмами гвинтівок і невеличким додатком у вигляді ще п’ятдесяти Фермінових кілограмів ринула в холодні й темні води барселонського порту.

7

Падаючи в порожнечу, Фермін ледве встиг упертися руками й ногами в стінки скрині. Коли та зіштовхнулася з поверхнею води, усі гвинтівки підстрибнули і з силою вдарили у віко. Якусь хвилю скриня трималася на воді, погойдуючись на хвилях, як поплавище. Фермін намагався виборсатися з-під купи гвинтівок, під якими опинився. У ніздрі вдарив різкий запах селітри й мазуту, а потім почувся дзюркіт води, що струменіла крізь дірку, яку пробила куля Фумеро. За якусь частку секунди Фермін відчув холодний доторк рідини,