Житіє гаремноє - Юрій Павлович Винничук
Було мі встидно тако на світлі скидати свої штани а показувати єму свої соромнії місця. Розібравши мя, поклав на постелі, а сам ліг обік. Мої круглі сніжні перса підносилися і опадали з кождим подихом. Єдною рукою обійняв мі шию, а другою зачав бродити по всіх закамарках, аж запхав мі пальця зненацька поміж стегна і ся опинив у причалі любови. Викликало то сильний тремт мого тіла і стогін.
— О, забери руку звідтам! Забери! − попросила-м го, не тямлячись зі стиду і страху.
— Добре, але обіцяй мі поцілунок.
Єднак кгди дістав мій поцілунок, руки не забрав, а ліг на мене і там, де хвилю перед тим була єго рука, об’явилося коліно, а зачало ґвалтовне розсувати мі стегна. Я-м ся боронила, вигукуючи:
— Ох, ні... не можна... благаю...
Леч він тоє пускав повз вуха і такой розмістився межи моїми ногами. Тепер юж без жадних зусиль розкрочив мя на цілу широкість. Далій взяв мою долоню і опустив собі до живота, охоплюючи моїми пальцями той величний ключ, которий націлений був у браму розкошей. Але вирвала-м свою руку, щойно пальці мої торкнулися єго прутня. Тогді він сам взяв го в руку і помістив єго головицю в мій розпашілий вулик, в’єдночас пальцями розширюючи отвір. Зі страху обняла-м го за плечі і заплющила-м очі, благаючи Бога, аби то ся якнайскоріше скінчило. А він тим часом далій продирався в мене, хоч і дорога була надто вузька. Вдаряв щораз із такою силою, же ціле моє тіло ся стрясало, а єго прутень цаль по цалю (дюйм за дюймом) здобував новий терен. Мимо єго гарячих поцілунків з уст моїх видобувалися щораз голоснійші окрики.
І ото кгди врешті король намірився проламати остатні юж опори, раптово насіннє життя пирснуло єму і затопило мя, як паводок. На моє здивуваннє це ані не спинило го, ані не ослабило сили.
— Заб’єш мя, — скрикнула-м. Леч не слухав, а далій напирав, а тая злива насіння помагала му в тім, бо тепер єго прутень прослизав мі всередину, як вуж, поволі розширюючи цілу капличку. Біль мій, єднак, не уступав.
— Зобач, моя люба, юж цілого ті загнав! — скрикнув радісно король.
Не могла-м в то повірити і звелася на ліктях. Побачила-м, же зіправді наші кучері переплелися. Це мя так стрясало, же я опала навзнак без сил.
— То вас не виголили в соромнім місці? — запитала я.
— Знай, моя мила, же хлопи не люблять, кгди розкішниця весь час однакова і воліють, аби вона була раз підстрижена, раз виголена до гладкого, а раз заросла, як борода мавра. Але слухай далі.
— Тепер юж не бійся, — вповів мі король. — З невинної дівиці ти ся тепер перетворила на цнотливу білоглову (жінку), і зостає ся нам тільки продовжити подорож цею новою дорогою. А це, моя люба, можна осягнути тілько през часті переїзди. Повір мі, же тепер твої терпіння будуть маліли.
Слова свої потвердив чинами. Витягши своєго прутня майже цілого, загнав го назад єдним великим ударом, щораз знова повторюючи те саме.
— Відваги, моя кохана! — потішав мя. — Скоро відчуєш найсолодшу приємність!
І ту врешті знова вилляв у мене всі свої скарби і опав безсило. Дав мі відпочити день і ніч, а на другий день знова прийшов, і тепер юж не чула-м такого болю, леч розкіш.
Минув може місяць, і король поволі чув юж пересит від моєї любові, а нічого нового не мала му заофірувати, бо не відала-м в тім більше, аніж кожда иньша дівочка. Леч ту ся, на щастя, трапила мі старенька невольниця, котора опікувалася мною. Раз ми ся розговорили з нею, а вона мі повіла, же як хочу короля коло себе затримати, а вибитися на сам верх, то мушу змінити свою поведінку, і тепер має бути так, же не король буде мною в постелі керував, а я ним.
— Але ж я нічого не знаю! — здивувалася.
— Навчишся. То є просто, — вповіла невольниця. — Сказав Аллах Всевишній: «Дружини ваші — нива для вас, ходіть на ниву вашу, кгди вам захочеться». Знай же, хай помилує тебе Аллах, же не варто тобі їсти перед тим, як має прийти король, ліпше бути голодною і спраглою перед любощами, аніж ситою і з повним шлунком. Наперід навчися якнайдалій відволікати го, не відразу віддаватися му в постелі. Для того цілуй му ціле єго тіло. Зачинай з вух і шиї, а далі цілуй му груди, поки пиптики не ствердіють, і поволі рухайся донизу. А кгди дійдеш до живота, то не рухай прутня, леч сковзни межи стегна і цілуй самі стегна, поволі зближаючись до того місця, которе він нарихтував на тебе. Повідж му, аби лежав непорушно, а сама роби все. Ожеж, кгди поластила го вустами, сядь на него і погойдайся. Потім знова візьми до уст. Такії зміни доводять чоловіків до шаленства. А єще не забувай говорити му, як є тобі добре, як го сильно кохаєш і такі иньші речі.
Не забувай нігди величати мужа свого, яко незрівнянного коханка, бо то не він зі себе годен вчинити незрівнянного, леч ти сама з него зробиш. Завше го випитуй, що му ся найбільше подобає, а чого він прагне від тебе. Забався з ним у невольницю, най ті приказує, що маєш робити, а кажи му, же все, що він лиш забагне, є для тебе приємне.
Проси го, аби тя обзивав ріжними лайливими словами, аби брав тя, як кобилицю, і почуєш, яке в него збудження від говорення тих слів. А юж иньшим разом ти го обзивай і посідай, як невольника свого, впокорюючи і принижуючи. Запевни себе в тім, же тя збуджує все, що збуджує єго. Мусиш кожду повинність, котору виконуєш в ліжку, перетворити на свою приємність.
І от кгди врешті прийшов до мене король, я випросталася, тремтячи від бажання, же охопило мене, потім розпустила свій пояс, і вбрання з мене опало, і рушила я до постелі, а король ішов услід за мною, і йшла я повільно. А король пас мя очима, мої круглі звабні половинки, же тремтливо то піднімалися, то опускалися, здригаючись від кожного кроку. І я почула, як він прошепотів: «Воістину, сон це чи дійсність!» А я піднялася на шовкове ліжко, і розкинула стегна перед королем, полонивши єго здоров’ям і красою, яку дарував мені Аллах. Тогді побачив він живіт мій, же схожий був на білий шатер, і пуп посередині живота, потім перевів погляд свій вниз і побачив велике творіння, же схоже було на цвіт орхідеї. І став мене всю розціловувати.
Я попросила го, аби ліг переді мною горілиць, і він ліг переді мною так само, як жінка лягає перед чоловіком, і прутень єго височів, як стебло. Я узяла єго рукою, приставила до розкішниці і настромилася так, же він повністю зник у мені.
А відтак я загойдалася на єго стеблі, наче
