Генерали імперії - Валентин Лукіч Чемеріс
І так, до речі, повториться не один раз: як над Фінляндією нависне небезпека, він тут як тут, — прийде їй на допомогу, мине небезпека — і він відразу ж відійде на другий план, у тінь…
Вранці вчорашній визволитель Фінляндії з декількома своїми помічниками і бойовими друзями залишить невдячну батьківщину і відправиться в Стокгольм. Після авдієнції в Густава V, під час якої король Швеції вручить йому орден «За заслуги, виявлені Швеції під час визвольної війни», відбуде в Лондон і Париж (за минулорічним пророцтвом одеської ясновидиці «до двох західних держав»). По суті вигнаний своїм урядом, у вигнанні багато зробить для іміджу своєї батьківщини, адже він ні на кого не мав зла, а вище за суперечності ставив справу служіння своїй країні, яку, як покаже час, любив вірно і незрадливо.
Третє пророцтво одеської ясновидиці завершувалося таким акордом: коли Маннергейм повернеться з поїздки (у дві великі західні держави), то його буде призначено (чи не забагато подій на такий малий проміжок часу, чи не забагато крутих віражів у його долі?) на ще більший пост, і хоч його діяльність на тому посту буде короткочасною, але дуже і дуже важливою…
І це збудеться один до одного: 17 листопада 1918 року уряд Фінляндії у зв’язку з тим, що в країні виникне складна політична ситуація, запросить його врятувати становище, а для цього зайняти пост регента. Себто стати главою держави. Тієї держави, яку він врятував і яка замість вдячності так квапно прийняла було його відставку, а тепер — як з’явилася небезпека, — попрохала її знову порятувати.
К. Г. Маннергейм (а він завжди був гордим і в той же час ніколи не був гордим і проханим, якщо справа стосувалася його вітчизни):
«Цілком усвідомлюючи всю відповідальність, яка лягла на главу держави в такий трудний час, я вирішив цього разу не ухилятися від того, що вважав своїм обов’язком і прийняв пропозицію…»
І далі:
«Жоден „реванш“ у моєму житті не був настільки очевидним, як цей, адже мене вибрали регентом за пропозицією того самого уряду, який своїм нелояльним ставленням до головнокомандуючого власної армії змусив мене покинути країну після перемоги у визвольній війні, що була отримана під моїм керівництвом…»
Але він став вище своїх амбіцій та образ — все то дріб’язок в порівнянні з тим, що його вітчизна потребувала його захисту.
«Я займаю цей високий пост, — скаже він, — переповнений упевненістю в тому, що мої щирі устремління будуть сприйняті всім фінським народом, і що цей народ нарешті буде повністю одностайним у захисті незалежності і свободи…»
«…Але ця діяльність буде короткочасною», — в жовтні 1917 року застереже його одеська ясновидиця і він уже віритиме її пророцтву і нічому не дивуватиметься — так угодно, мабуть, Провидінню.
Регентом держави, главою її уряду генерал-лейтенант і справді побуде недовго. Але зробить багато. І — доленосного.
17 липня 1918 року регент Маннергейм у складній політичній ситуації, коли тільки його талант міг врятувати націю, затвердить конституцію країни (якраз тоді закінчувалася дія конституції, прийнятої в 1772 році під час правління Густава III), ту конституцію, за якою буде створена фінляндська держава; проведе — знову ж таки в дуже складній політичній ситуації! — 25 липня вибори президента Фінляндії (ним стане професор К. Стольберг). Він і запропонує Маннергейму очолити збройні сили країни.
Маннергейм відповість з усією прямотою (хитрувати, шукати шпарини він не був здатний), що погодиться зайняти цей пост, але з однією умовою: новий уряд мусить дати йому можливість повністю відповідати за питання оборони.
Але відповіді так і не отримає (новий уряд не ризикне пристати на його умову: а раптом генерал-лейтенант, а він популярний в країні, вчинить державний переворот?), і 16 серпня Маннергейм з почуттям чесно виконаного обов’язку подасть у відставку. Вже вдруге після того, як він приведе країну до перемоги у визвольній війні.
«Я хотів відійти від справ і відпочити після довгої і тяжкої військової кар’єри (це його улюблене слівце — „кар’єра“ — хоч якраз кар’єри в прямому значенні цього слова він ніколи й не робив). Безперервні й тривалі партійні чвари теж стомили мене. Затвердивши конституцію, я вважав, що виконав свій обов’язок регента…»
Був певний, що вже тепер з політикою і навіть військовою справою він покінчив назавжди, і попереду його чекає звичайне приватне життя.
Але… Якщо вірити пророцтву одеської Кассандри, а досі воно збувалося, відставка мала відбутися, але на цьому його служба не повинна була закінчитися…
Що там вона ще віщувала?
«…Коли повернеться з подорожі до двох великих західних держав, то отримає призначення на ще вищий пост, але на тім посту діяльність його буде короткою…»
Гм… Він і справді побував у двох великих державах (Лондон і Париж), отримав ще вище призначення, але на посту регента побув справді недовго. Як регент Маннергейм керував країною з грудня 1918 по липень 1919 року. За цей час він зміцнив державний устрій Фінляндії, роль збройних сил в країні, налагоджував зв’язки з країнами Північної Європи.
Ратифікував конституцію країни.
Після виборів президентом став Стольберг, а Маннергейм на його прохання залишив за собою пост головкома збройними силами. Але пробув на ньому до 1920 року, коли уряд прийняв рішення реформувати фінську армію за німецьким зразком, і Карл Густав Маннергейм, не погоджуючись з цим, подав у відставку.
Але йти на спокій йому ще не випадало — дива, передбачені ясновидицею в жовтні 1917 року, на цьому не закінчувалися. Після відставки він ще має зайняти, правда, буцімто через багато років, високий — чи не найвищий у країні пост. Отже, виходить, що він зараз перебуває не просто у відставці, а в очікуванні найвищого поста?
Все так і відбудеться. Хоча не через багато років, а всього лише через дванадцять. А втім, якщо бути точним, то перед найвищим постом (вище якого у Фінляндії бути не могло), що йому наврочила ясновидиця, був ще один, проміжний і менш значний. Протягом згадуваних дванадцяти років Маннергейм не сидітиме склавши руки, а працюватиме радником уряду у справах зміцнення армії, а з 1930 року офіційно стане головою ради оборони країни. Це був і відповідальний, і надзвичайно тяжкий пост, адже треба було забезпечувати на ділі оборону країни — за бідного державного фінансування. В першу чергу, від могутнього сусіда СРСР, який, збираючи сили, постійно висував до маленької і такої беззахисної Фінляндії територіальні претензії, намагаючись то там її обкарнати, то там, і приєднати до своїх і так велетенських просторів ще бодай шматочок чужої
