Цензор снів - Юрій Павлович Винничук

його і тягнутися й самому до його рівня, як тягнеться стебло квасолі по тичині, а врешті-решт переростає і саму тичину... Та що там — мені хотілося бути ним, мужнім войовником, який вершить долі людей, носити його уніформу, поскрипувати хромовими чоботами або погойдуватися з носака на обцас та постукувати стейком по нозі. Якби Краух був жінкою, я б кохав його, я б тулився до нього й упокорювався б від самого лише його погляду, я б дозволяв себе шмагати нагайкою, але він чоловік, і мій дивний потяг міг би потрактувати негативно. Я й так переживав, чи він не сприйме з відразою мої спроби затримати на зайву секунду його пухку руку у своїй, коли ми вітаємося, це ледь помітна секунда чи й дві, але щоразу для мене вона особлива, моя рука відразу починає пітніти, і тоді я відпускаю його руку, щоб не довелося йому витирати її хустинкою.

Увечері ми мали гостей в ресторації, вони гуляли допізна, а потім Краух і Мюнхау, підхопивши сестер Колібрі, подалися до сорокового номеру. Вранці барон записав у нашій книзі гостей: «Lemberg ist schön und größten ist der George!»[109] і сказав на прощання:

— Готель ваш. Гер Краух підготує всі документи.

Я заторохтів:

— Пане бароне, я не просто вдячний, я щасливий. Щасливий тому, що отримав цей високий подарунок від такої людини, як ви. Я віддавна стежу за вашими героїчними діями на благо Райху, я захоплений вашою мужністю і мудрістю, вашими подвигами і звершеннями, які безперечно будуть вписані золотими літерами в нашу героїчну історію. І приймати такого визначного діяча тут, у нашій ресторації і в нашім готелі, для мене висока честь. — Здається вийшло не зле, адже я промовив усе це з запалом, з гарячим переконанням у кожному промовленому слові, додавши також дещо й про Крауха: — Безперечно моя вдячність адресована також панові Крауху, моєму янголу-охоронцеві, чий приклад беззастережного служіння Батьківщині надихає і мене.

Барон спочатку був злегка здивований, але потім розплився в усмішці й поплескав мене по щоці. Рука його була в рукавичці, і я відчув запах якісної шкіри.

XVI. Стефан

1

Десь за рік я нарешті довідався, якому високому чинові припав до смаку палац Ґредлів і хто стоїть за транспортуванням золота на грецький острів. З нагоди візиту райхсмаршала Германа Ґерінґа до Львова в палаці планувався бенкет. Краух запросив і мене з Ірмою. На мій подив, Ірма відразу погодилася, хоча я думав, що доведеться її вмовляти, все ж той палац для неї був дорогим, а я не хотів жодних конфліктів чи непорозумінь з Краухом. Мені треба було приспати його пильність, щоб за відповідної нагоди позбутися набридливої опіки.

Дещо пізніше я довідався, чому Ірма, яка раніше ходила на офіцерські посиденьки ледь не з примусу, і страшенно нудьгувала, раптом змінила свою думку й охоче відвідувала всілякі гостини й застілля, де збиралися німецькі офіцери зі своїми дружинами. Вона співпрацювала з польським підпіллям, яке тоді діяло у Львові, але нічого мені про це не казала. І не тому, що не довіряла, а задля моєї безпеки. Вона завжди жваво підтримувала будь-яку бесіду з іншими жінками, легко знаходила ключики до їхніх сердець і витягувала купу інформації, якою потім ділилася з кимось мені невідомим. Не знаю, що б я зробив, якби дізнався про це ще тоді. Мені було б страшно за неї. І коли Краух сказав, що не може зрозуміти, звідки витікає інформація, я й вухом не повів, нічого не підозрюючи. Хоча інколи несамохіть інформатором для Ірми був і я, коли розповідав їй про плановані перелети нашої авіації, бо вона завше докладно все випитувала, а я це розцінював як увагу до моєї роботи.

Ми приїхали зранку і спочатку провідали її матір на околиці Сколе. Вона трималася молодцем, все ще щиро вірила у правосуддя і справедливість та бомбардувала листами різні установи, вимагаючи звільнення свого чоловіка. Мені раптом спало на думку, що я міг би звернутися з цим до самого Ґерінґа, але баронеса не мала щодо цього оптимізму.

Ірма відмовилася показати мені палац, їй було досить тієї екскурсії, яку вона з батьками провела для гестапо, надто перенервувавшись тим, що заподіяли совета. Я ж прогулявся разом з усіма гостями й зі смутком думав про те, що рано чи пізно все найцінніше вивезуть до Райху.

Під час бенкету я побачив чоловіка, який вистежував нас у Сяноку. Отже, він раніше працював на НКВС, а зараз на гестапо? В очах нишпорки зблиснула тривога. Видно, не все так у нього гладко. Упізнавши Ірму, він здогадався, що його було одурено, але це більше нічим нікому не загрожувало.

Коли дами покинули залу і вийшли до парку, Краух підвів мене до райхсмаршала і познайомив:

— Оберлейтенант Стефан Шуберт.

Ґерінґ поглянув на мене зацікавлено, усміхаючись кутиком вуст, хитнув головою, потиснув енергійно руку і промовив тихо, але з притиском:

— Отже, це ви. Я тішуся вашим успіхам. Все, що ви зараз робите, має надзвичайну вагу.

Я відповів якусь банальність, а за мить Ґерінґ уже виголошував на ходу заготований, мабуть, наперед спіч тим, хто його оточував і ловив кожне слово. Ірма його слів, на щастя, не чула. Вона крутилася біля жінок, дуже швидко зав’язавши з ними по-товариськи довірливі стосунки, та тільки й чекала нагоди, аби наблизитися до дружини Ґерінґа. І коли вони розбалакалися на нейтральні теми, Ірма перевела розмову на минуле палацу, на легендарні лови, які тут відбувалися, а відтак розповіла про свого батька. Вона при цьому нічого не просила, але дружина райхсмаршала несподівано перейнялася цим і пообіцяла поговорити з чоловіком. У це було важко повірити, але наступного дня барон Ґредель опинився на волі. Він побув з нами кілька днів, а відтак Ірма повезла його в Сколе до мами. А я оцінив, як багато можуть зробити жінки таким дипломатичним способом, нічого не приспішуючи, нікого не вмовляючи, ні в чому не переконуючи, але при цьому повернути розмову так, аби вийшло на їхнє.

Ірма належала до жінок, яких можна було для себе відкривати щодня. Ми ніколи з нею не сварилися, але сперечалися часто, і я в тих словесних змаганнях завше програвав, бо її реакція на будь-яку мою репліку була миттєва і влучна, тоді як я переважно гальмував. Доволі цікавий стан після того, як кохана чимось дорікнула, і я змовчав, а наступного дня уже маю неймовірно