Молоко з медом - Іоанна Ягелло

Лінка обернула ключ у замку. Після свят минуло якісь кілька днів, а їй здавалося, наче не один рік. Вона була просто вкрай змучена. Удома панував безлад, а її власна кімната нагадувала хлів. Мама теж мала поганий настрій. Лінка знала, що плач дитини примушує прокидатися вночі також її. Лише Адам спав добре, його ніколи й ніщо не будило. Щасливчик! Хоча, може, саме тому чоловіки не можуть мати дітей? Бо дитячий плач їх просто б не розбудив?

Лінка поміняла малій памперс. Не поцілила брудним у смітницю, але подумала, що потім прибере. Задзеленчав телефон. Якийсь незнайомий номер.

Соціальна медсестра? А це ще хто такий?

— Так. Звичайно. Через годину? Так, авжеж.

Тобто, вона прийде за годину. Невідомо навіщо, але, мабуть, це хтось на зразок акушерки? Щоб перевірити, чи з дитиною все гаразд. Лінка знала, що повинна тут прибрати, але раптом відчула таку непереборну сонливість, що вирішила передрімати бодай чверть години. Навіть будильник поставила. Мала теж спала, тож гріх не скористатися. Залишила її у візочку, щоб не розбудити, і миттю заснула.

Прокинулася не від будильника. Хтось увійшов.

— Перепрошуємо за безлад, — виправдовувалася мама перед якоюсь кремезною жінкою середнього віку.

Незнайомка неприязно обвела поглядом маленьку кімнатку. Розкидані памперси, вологі серветки, купа брудного одягу на стільці, а інша, чистого, — на ліжку. Брудний памперс біля смітниці гордо демонстрував свій уміст.

Лінка підхопилася, сон де й подівся, вона вмент забула, що хвилину тому ще спала.

— Я збиралася прибрати, коли ви подзвонили, але мене сон здолав. Пробачте. Тут не завжди так… У мене був важкий тиждень.

— Донька ще вчиться. Випускні складає цього року.

— Он як, — мовила медсестра. І чого вона така непривітна? — А дитина завжди спить у візочку?

— Ні. Уночі вона спить у ліжечку.

Лінка хотіла додати, що вдень Єва зазвичай спить у Рути, але вчасно прикусила язика. Підійшла до брудного памперса й викинула його в смітник.

— А як ви до неї встаєте? — жінка кивнула головою на ліжко на антресолях. — Згори? То ви її не бачите, коли спите?

Лінка хотіла відповісти, що коли спить, то взагалі нічого не бачить, проте промовчала. Але вирішила захищатися.

— Дитина моєї подружки взагалі спить в окремій кімнаті.

— Ну, так, так.

Єва прокинулася, і Лінка взяла її на руки.

— Гарна дівчинка, гарне дитя, — медсестра оглянула малу. — А якісь проблеми є?

Так, — хотіла відповісти Лінка. Суцільні проблеми. Вечорами вона реве, у неї кольки, не завжди хоче їсти, а рідному батькові на неї начхати.

— Ні, — відповіла вона. — Це наше ангелятко.

— На живіт ви її кладете?

— Так-так!

— Покажіть, будь ласка.

Звичайно, Лінка рідко клала малу на животику, бо в кімнаті було тісно. Найчастіше робила це просто на сповивальному столику, але цього разу вона геть рознервувалася. Може, так не можна? Стягнула з ліжка коц і поклала його на підлозі, відсуваючи ногою дитячий лежачок і смітницю.

— Ну, голову трошки тримає. Ручки їй підкладіть. Ось так, — показала. — Ви розумієте, що коли вона почне повзати, то тут…

— Так, я розумію, тут замало місця, але ж є ще вітальня… — гарячково захищалася Лінка.

— … то тут має бути лад. Розетки закриті спеціальними запобіжниками, та й замести не зайве…

«Боже, який сором», — подумала Лінка, коли жінка в супроводі мами зникла за дверима. Яка лажа. Почула, як зачинилися двері помешкання, але до кімнати тут-таки повернулася мама, і вираз її обличчя не віщував нічого доброго.

— Сорому через тебе наїлася! Чому ти не прибрала? Вона ж подзвонила заздалегідь! Ти могла тут усе вилизати!

— Могла, але я заснула. Заспокойся мамо, ну, нічого не вдієш. Я зараз поприбираю. Не нервуйся так!

— Ні? Ти що, хочеш, щоб у тебе дитину відібрали? Хочеш по судах ходити?

— Не перебільшуй!

— Тут цілі клуби пилюки. А цей памперс!

— Гадаю, вона й гірше бачила.

— Звісно, у патологічних родинах.

— Мамо, дай спокій. Я мушу нагодувати Єву, а тоді вчитися.

— Учитися! Ти взагалі щось знаєш про відповідальність? Відповідальність за дитину?! Здається, ти таки до цього не доросла! Думаєш, що можеш робити, що тобі заманеться й улаштувати тут хлів?

— Мамо, мені голова болить!

— Ти маєш займатися дитиною й навести лад! Принаймні в цій кімнаті! І посуд за собою могла б мити!

— Ти ж знаєш, що в мене випускні! Мамо!

— Звичайно. Випускні, може, ще й до вишу хочеш! А дитина сидить у бруді!

— Я можу й не вступати до вишу!

— То не вступай. І наведи тут лад. Щоб мені не доводилося пекти раків!

«Ага, — подумала Лінка, ледь стримуючись, щоб не розплакатися. — А в директорки тоді вона по-іншому казала! Що я закінчу ліцей і піду вчитися далі! Що вона мене підтримуватиме. Спасибі за таку підтримку, мамо!» Прибрала кімнату, аж усе блищало, нагодувала й приспала Єву, а тоді сіла вчити історію. Нічого не вдієш, не піде вона до вишу, зате принаймні випускні складе добре! Нехай вони всі собі не думають!

Дитина плакала. Якщо це можна було назвати плачем. Пронизливі звуки, які нагадували то сигналізацію, то козине мекекекання, — вони не змовкали й на мить і свердлили Лінці мозок. Мала не хотіла брати груди, нічого не хотіла. Після крапель від здуття виблювала все молоко. Лінці уривався терпець, тим більше, що всі останні вечори саме так і виглядали. Уранці й удень Єва була спокійною. Рута знай її розхвалювала.

— З нею взагалі жодних проблем. Навіть найменших, їсть, спить, ну просто янгол. Із Бруно було набагато важче: він прокидався від кожного звуку, досить дверям заскрипіти — як він уже плакав. А твоя доня така спокійна.

Справді, коли Лінка забирала Єву в Рути після уроків і сідала на автобус, мала найчастіше спала або швидко засинала. І до вечора була погідною. Пекло починалося о восьмій чи дев’ятій. Лінка про це добре знала, тож намагалася робити уроки й учитися відразу після школи. Вона вже зрозуміла, що потім нічого не вийде або ж буде дуже складно. От тільки уроків задавали багато, дуже багато. Повертаючись о четвертій чи п’ятій, дівчина вже змучувалася. Часу залишалося мало. Не кажучи вже про те, що про будь-який відпочинок годі було й мріяти.

Лінка поклала малу на сповивальному столику, перевірила памперс, зітхнула, бо Єва плакала без угаву вже майже дві години. Мабуть, засне опівночі. О другій чи третій прокинеться голодна. Тоді ще раз о шостій.