Сліпота - Жозе Сарамаго

Дружина лікаря поклала на стіл останні рештки їжі, потім допомогла всім посідати й сказала, Жуйте повільно, це допомагає одурити шлунок. Слізний пес не став просити їсти, він звик постувати, а крім того, либонь, подумав, що не має права після свого ранкового бенкету вихоплювати їжу з рота в жінки, яка плакала, щодо інших, то, схоже, вони зовсім його не цікавили. Посеред столу каганець із трьома носиками чекав, коли дружина лікаря дасть пояснення, які вона обіцяла, й вона дала їх по закінченні вечері. Дай-но мені свої руки, сказала вона зизоокому хлопчикові, потім повільно стала водити ними, мірою того як розповідала, Це кругла підставка, як бачиш, а це круглий стовпчик, що підтримує верхню частину, в яку наливають олію, а ось тут, обережно, не обпечися, стримлять три носики, один, два, три, крізь них протягнуто ґноти, скручені з матерії, які смокчуть олію зсередини, я підношу до них запаленого сірника, й вони починають горіти, поки не закінчиться олія, це дуже маленькі вогники, але вони дають досить світла, щоб ми могли бачити одне одного й те, що навколо нас діється, Я нічого не бачу, Одного дня ти зможеш бачити, й тоді я подарую тобі каганець, Якого він кольору, А ти бачив коли-небудь речі, виготовлені з міді, Не знаю, не пам'ятаю, що таке мідь, Мідь жовта, Он як. Зизоокий хлопчик замислився на трохи, Зараз він запитає про матір, подумала дружина лікаря, але помилилася, хлопець лише сказав, що хоче пити, його мучить спрага, Тобі доведеться зачекати до завтра, ми не маємо вдома води, й у цю мить вона пригадала, що вода в домі є, п'ять літрів чи навіть більше дорогоцінної води, яка досі зберігається у зливному бачку, вона не могла бути гіршою, аніж та, яку вони пили в карантині. Сліпа в темряві, вона пішла до туалету, навпомацки підняла кришку бачка, вона не могла бачити, чи справді там є вода, проте пальці підказали їй, що вода є, знайшла склянку, занурила її з усією обережністю й наповнила, цивілізація зробила оберт і повернулася до своїх первісних джерел. Коли повернулася до вітальні, всі сиділи на своїх місцях. Каганець освітлював обернуті до нього обличчя й начебто їм казав, Я тут, дивіться на мене, втішайтеся моїм світлом, бо воно не триватиме вічно. Дружина лікаря піднесла склянку до губів зизоокого хлопчика і сказала, Ось тобі вода, пий повільно, смакуй її, склянка води — це чудо, вона зверталася не до нього, вона не зверталася ні до кого, вона просто повідомляла світові, яке чудо — склянка води, Де ти її знайшла, це дощова вода, запитав чоловік, Ні, я набрала її з бачка, А хіба в нас не залишився балон із водою, коли нас звідси забрали, запитав він знову, й дружина вигукнула, А й справді, я геть забула, у нас залишився один балон, надпитий наполовину, й другий, зовсім непочатий, о, яка радість, не пий більше, не пий, сказала вона, звертаючись до малого, ми всі вип'ємо води чистої, я дістану наші найкращі келихи, поставлю їх на стіл, і ми вип'ємо чистої води. Цього разу вона взяла каганець і пішла на кухню, й повернулася з балоном, під світлом, яке проникало в нього, іскрилася дорогоцінна рідина, що в ньому містилася. Вона поставила його на стіл і пішла шукати келихи, найкращі, які в них були, з тонкого кришталю, й повільно, наче виконувала якийсь ритуал, наповнила їх. Потім сказала, Пиймо. Сліпі руки потяглися до келихів і знайшли їх, вони тремтіли, коли підіймали їх. Пиймо, повторила дружина лікаря. Каганець у центрі столу був наче сонце, оточене осяйними зорями. Коли келихи випили й поставили на стіл, дівчина в чорних окулярах і старий із чорною пов'язкою на оці плакали.

Ніч була неспокійною. Сновидіння, спочатку туманні та неясні, мандрували від сплячого до сплячого, щось брали тут, щось брали там, приносили із собою нову пам'ять, нові таємниці, нові бажання, тому ті, хто спав, зітхали й шепотіли, Це не мій сон, казали вони, але сон відповідав, Ти ще не знаєш своїх снів, і саме в такий спосіб дівчина в чорних окулярах довідалася, хто такий старий з чорною пов'язкою на оці, який спав за два кроки від неї, у такий самий спосіб він подумав, ніби довідався, хто вона така, лише подумав, бо сновидіння не контактують між собою для того, щоб стати однаковими. Коли на сході стало прояснюватися, пішов дощ. Вітер став ляскати по вікнах краплями дощу, здавалося, то ляскають тисячі батогів. Дружина лікаря прокинулася, розплющила очі й промурмотіла, Який дощ, потім відразу знову заплющила їх, у помешканні досі панувала непроглядна ніч, вона могла ще поспати. Проте спала вона не більш як хвилину й раптово прокинулася з думкою, що вона повинна зробити щось, відразу не згадала, про що йдеться, проте злива сказала їй, Підводься, ти ж хотіла дощу. Повільно, щоб не розбудити чоловіка, вона вийшла з кімнати, пройшла через вітальню, на мить зупинилася й подивилася на тих, хто спав на канапах, потім вийшла в коридор, а з коридору на кухню, у вікна якої дощ періщив із більшою силою, бо вітер дув із того боку. Рукавом халата, який був на ній, вона витерла запітніле скло балконних дверей і виглянула назовні. Небо перетворилося на суцільну чорну хмару, дощ із нього лив потоками. На підлозі балкона лежав купою брудний одяг, який вони скинули із себе, а також пластиковий мішок із взуттям, яке треба було помити. Помити. Рештки сну миттю розвіялися, саме це вона повинна зробити. Відчинила двері, ступила крок уперед, дощ умить намочив її з голови до ніг, наче вона стояла під водоспадом. Я мушу використати цю воду, подумала вона. Повернулася на кухню й, намагаючись створювати якомога менше шуму, почала збирати великі миски, каструлі, казанки, увесь той посуд, який міг наповнитися водою від дощу, що падав із неба, утворюючи суцільну завісу, яка коливалася й вигиналася під натиском вітру, вітру, що розгойдував її і підмітав нею дахи будинків, наче величезною торохкотючою мітлою. Вона винесла весь посуд назовні й поставила його вздовж балкона, попід ґратчастими перилами, тепер вона матиме воду, щоб випрати брудний одяг, помити обляпані гидкою багнюкою чоботи й черевики, Хоч би вона не припинилася, хоч би ця злива не припинилася, шепотіла вона, поки шукала на кухні мило, засоби для чищення, ганчірки для миття підлоги, усе те, чим можна було бодай трохи очистити, бодай зовсім