Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

як він довідався, що табун підійшов саме тепер, невже він проникає поглядом у глибінь води, й Ісус відповів, що він нічого не бачив і не вважає, що наділений даром якогось передбачення, а просто в нього раптом виникло бажання зробити ще кілька спроб. Брати не мали причин засумніватися в щирості його слів, адже випадковість витворяє й не такі чудеса, але Ісус здригнувся у глибині своєї душі й запитав себе: Хто ж це зробив? Симон сказав: А тепер допоможи нам перебрати спіймане, і тут, я думаю, ми маємо нагоду повідомити, що, звичайно ж, не на Генісаретському морі виникла сентенція, відома в усьому світі: Усе, що потрапило в сіть, — це риба, тут міркують зовсім інакше, і Закон, очевидний і недвозначний, як і в усіх інших випадках, дуже чітко пояснює, щó можна вважати рибою, а щó ні: З різних тварин, які живуть у водах, їжте все, що живе в морі або в річках і має луску та плавці, а все, що в морі або річках не має ані плавців, ані луски, усе те, що кишить у воді, або створіння, які в ній живуть, для вас гидке і завжди гидким буде, не їжте м’яса тих живих створінь і гидуйте їхніми трупами, усі істоти у воді, які не мають ані плавців, ані луски, погані для вас. Отже, всі створіння з гладенькою шкірою і не вкриті лускою, недостойні бути подані на стіл для обраного народу, треба було повикидати назад у море, й багато з них уже призвичаїлися до такої практики й анітрохи не журилися, коли потрапляли в сіть, бо знали, що незабаром їх викинуть у воду, й задихнутися вони не встигнуть, а також вони, либонь, думали своїми риб’ячими мізками, що Творець відчуває до них якщо не любов, то принаймні особливу прихильність, а тому вважали себе набагато вищими за інших риб, тих, що залишалися лежати на дні човнів і, либонь, тяжко завинили перед Господом у невидимих глибинах своїх чорних вод, бо Він без найменшого жалю прирікав їх на смерть.

Коли ж нарешті вони повернулися на берег, підпливаючи до нього з надзвичайною обережністю, бо вода була врівень із бортами перевантаженого рибою човна і в будь-яку мить могла перехлюпнути через вінця, люди не могли опам’ятатися від подиву й допитувалися, як їм так пощастило, адже інші рибалки повернулися ні з чим, але жоден із трьох щасливчиків, так ніби вони мовчки змовилися про це наперед, не став нічого розповідати про обставини, які посприяли такому фантастичному успіху. Симон і Андрій не захотіли применшувати перед народом свою професійну майстерність і досвід, Ісус не хотів, щоб інші рибалки, виїжджаючи в море, теж надумали брати його з собою замість принади, хоч від цього, на нашу думку, й була б велика користь, бо люди перестали б по-різному ставитися до своїх синів і пасинків — адже від такого віддання переваги ми бачимо у світі багато зла. Виходячи з наведених вище міркувань, Ісус оголосив увечері, що вранці він іде до Назарета, де на нього чекає родина, з якою він хоче нарешті побачитися після чотирирічної розлуки та мандрів, які можна назвати диявольськими, — такими вони були для нього важкими. Дуже засмутилися Симон та Андрій, коли довідалися про його рішення, адже вони втрачали найкращого пастуха підводних отар з усіх, що були відомі в історії Генісаретського озера, засмутилися й двоє інших рибалок, Яків та Іоанн, сини Зеведея, юнаки, відомі своєю надзвичайною наївністю, бо це їх люди мали звичай жартома запитувати: А хто батько синів Зеведейових? — і почувши це запитання, бідолашні хлопці розгублювалися, не знали, що відповісти, хоч і знали відповідь — та і як могли вони її не знати, адже йшлося про їхнього власного батька? — а проте знаходили її лише через кілька хвилин цілковитого замішання та збентеження. Вони були засмучені, що Ісус іде, не тільки тому, що втрачали нагоду з його допомогою наловити багато риби, а й тому, що, бувши дуже юними, Іоанн був навіть молодшим, ніж Ісус, вони сподівалися, що коли вони з ним об’єднаються, то їм буде легше змагатися з рибалками старшого віку. А їхня наївність пояснювалася не тупістю й не розумовою відсталістю, але вони йшли через життя так, ніби завжди думали про щось інше, тому щоразу розгублювалися й починали вагатися, коли їх запитувано, хто батько синів Зеведейових, і не розуміли, чому так сміються люди, коли нарешті вони з переможним виглядом відповідали: Зеведей. Іоанн удався до ще однієї спроби затримати Ісуса, він підійшов до нього і сказав: Залишайся з нами, наш човен більший, ніж у Симона, ми наловимо більше риби, проте Ісус відповів йому на це словами, що були сповнені мудрого благочестя: Господь усе вимірює іншою міркою, ніж людина, міркою власної справедливості. Замовк Іоанн і відійшов, похнюпивши голову, й протягом усього того вечора більш ніхто не намагався затримати Ісуса. Наступного ранку він попрощався з друзями, які з’явилися у нього вперше за вісімнадцять років життя, і, запасшись на дорогу харчами та обернувшись спиною до моря Генісаретського, де, якщо він не помилився, Бог знову нагадав йому про Себе, пішов у напрямку гір, по дорозі, що вела до Назарета. Але доля захотіла, щоб, проходячи через місто Магдалу, він дуже розвередив собі рану на нозі, вона ніяк не хотіла гоїтися, і з неї потекла кров. Доля також захотіла, щоб цей прикрий випадок стався на околиці Магдали, можна сказати, під самими воротами будинку, що стояв там на відлюдді, осторонь від інших, ніби не хотів до них наближатися або вони відштовхували його. Побачивши, що кров не зупиняється, Ісус покликав: Гей, там хтось є? — із дому відразу вийшла жінка, так ніби чекала напоготові за хвірткою, коли її покличуть, хоч із легкого подиву, який з’явився їй на обличчі, можна було припустити — вона радше звикла, щоб гості відразу заходили до неї, не гукаючи її й не стукаючи у хвіртку, що в цьому випадку здавалося менш доречним, ніж у всіх інших, бо та жінка була повія, й закони її ремесла вимагали, щоб вона замикалася в домі, коли приймає клієнта. Ісус сидів на землі, затуливши рукою відкриту рану, й мигцем поглянув на жінку, яка до нього підійшла. Допоможи, сказав він і, вхопившись за руку, яку вона йому подала, зіп’явся на ноги і ступив кілька кроків, накульгуючи. Ти не спроможний іти, сказала вона, ходімо в хату, я там подивлюся твою рану. Ісус