Записки українського самашедшого - Ліна Василівна Костенко

Світ входить у фазу безвиході. Війні в Іраку не видно кінця. Ще кілька наших миротворців загинули — хто в бою над ріками вавилонськими, хто підірвався на фугасі, кого підстрелили із засади. Бог війни вже навіть не загинає пальців.

І голови. Голови, голови, голови — як з якоїсь всесвітньої плахи. Щодня їх комусь стинають або погрожують, що зітнуть. То британцю, то американцю, то двом французам. То біля метро у Москві вибухом відкинуло голову чеченки. То в Іраку зразу дванадцять обезголовлених непальців. То дві італійки, дві Сімони, з чорними мішками на головах. Спочатку хоч якось реагували на всі ці жахи, а тепер вже збилися з ліку, звикли й адаптувалися. Критична маса катастроф заклинює до неможливості їх сприймати. В Іраку навіть бізнес, кажуть, такий з’явився: компакт-диски зі сценами страти заручників. Фільми жахів набридли, порно приїлося, всілякі збочення теж — чим ще підігріти холонучу кров людства?

Розумію Тінейджера. Одягти навушники і слухати голоси природи.

Під Новий рік дружина подарувала мені мобільник з музичним сигналом, і тепер час від часу Тореадор кличе мене в бій.

Зима. Сніг. Снилося, що на мене упав кінь з балкона.

Чи варто витрачати своє життя на життя не своє?

Люблю цю жінку і хочу бути щасливим.

Тоні Блер визнав, що зброї масового знищення в Іраку не було.

Але там уже громадянська війна. Так що масове знищення буде.

В Америці відбувся конкурс на швидкісне поїдання сосисок.

В Індії обвалився гірський тунель.

У нас на півдні пролетів смерч. Підіймав у повітря трактори й вивертав з корінням дерева. Майже як у Маркеса — Ремедіос Прекрасну, підняло якусь бабу в городі і перекинуло на сусідський сарай.

Три місяці наче вітром здуло. Незчувся, як уже й весна.

Путін вдруге балотується в президенти.

Клінтон їздить по світу, презентує свою книжку.

Наш президент відбув з державним візитом до султана Брунею.

Я зрозумів, я не маю рації. Чому люди повинні все пам’ятати, про все думати, якщо я сам уже не витримую? Треба зайнятися автотренінгом. Стати або спокійним, до цинізму, як Лев, інвертований на пустелю, або абстрагуватися від усього, як мій друг у Каліфорнії.

Циніка з мене не вийде, а спокійнішим я став. Не цілком, правда, але намагаюсь. Не завжди вдається, все щось дістає.

У Москві в День усіх закоханих обвалився розважальний центр «Трансвааль». З дитинства пам’ятаю: «Трансвааль, Трансвааль, ты весь в огне». А тепер це всього лише аквапарк, сталево-скляна-бетонна конструкція, що обвалилася на голову молоді, яка пурхала там на ковзанах, поняття не маючи ні про англо-бурську війну, ні про апартеїд. Там кров лилася, там боролися за свободу, Нельсон Мандела сидів 27 років, а їм розважальний центр. Ну, назвали б Цицикамма, у Південній Африці є такий парк. Або Лімпопо, річка така є. Але ж ні, Трансвааль. Красиве слово. Може, їм що Трансвааль, що трансвестит?

Профанація чужих трагедій, навіть на рівні слів. У Києві одна фірма називається «Грааль».

— Знову тебе втягнуло, — каже дружина. — Знову

реагуєш на все на світі. Воно тобі треба? Так можна збожеволіти.

Можна. Може, я вже й збожеволів. А може, я — навпаки — нормальніший від нормальних, просто у мене більше сигнальних лампочок у голові.

— Специфіка українського божевілля, — сказала дружина. — «За всіх скажу, за всіх переболію». Тільки на себе не вистачило.

Чую її вузенькі прохолодні долоні на своєму лобі. У неї, мабуть, є якісь екстрасенсорні здібності. От вона торкнулася — і як рукою зняло.

Але… Але…

Знову налітають події, не встигаю записувати.

— А обіцяв, що у своєму житті матимеш місце для свого життя, — докоряє дружина.

— Життя світу — це теж і моє життя, — виправдовуюсь я.

11 березня рвонуло на залізниці в Іспанії. Нечуваний теракт. Люди їхали на роботу, рано-вранці, ще, може, хтось і дрімав. І раптом вибух, рознесло вагони, скинуло з рейок. Під насипом криваве місиво. Двісті загиблих, понад тисячу поранених. По світу поминальні служби. В Іспанії День скорботи.

Іспанський прем’єр сказав, що треба знищити тероризм у зародку.

Буш закликав боротися з глобальним тероризмом.

То він глобальний чи він у зародку?

Думаю, що й не глобальний, і не в зародку. В геометричній прогресії.

— Ти можеш про інше? — спитала дружина.

— Можу. В день виборів президента Росії у Москві згорів Манеж. У центрі Багдада обстріляно два готелі.

— А зовсім про інше?

— Тепер зовсім іншого не буває.

— Ні, буває, — сказала дружина. — У московському зоопарку народилося тигреня з блакитними очима. У Варшаві в королівському замку виставка Рембрандта. А в якомусь містечку в Італії прийняли закон про гуманне ставлення до тварин. Забороняється кидати живих лобстерів у киплячу воду. І навіть собачу будочку треба ставити в екологічно чистому місці.

Мені завжди хочеться торкнути губами шовкову дужку її брови.

Ось уже й рік з початку війни в Іраку. Затягнувся бліц-кріґ. Американці протестують, виходять на демонстрації. Виклали перед Білим домом портрет Буша з фотографій загиблих американських солдатів. їх уже 706.

А сьогодні, на Благовіщення, коли Бог благословляє все живе на землі, уже й нам прийшла не блага вість. Вчора ще запевняли, що наші миротворці участі у військових діях не беруть, а сьогодні вже — перший убитий в бою. Не в перестрілці, не від нещасного випадку, а в тяжкому тригодинному бою!

І наш гарант, забувши, що гарантував їм безпеку, бадьоро запевняє: «Але ми посилимо там вогневу міць».

Холера ясна, як кажуть поляки, то ви туди посилали миротворців — мир творити чи посилювати вогневу міць?!

Але ж у нас нема до кого звертатися. Це ж «временщики», тимчасовці. Нароблять шкоди й підуть. їм же не до хлопців в Іраку, то ж для них біомаса, ми всі для них біомаса, їм головне — вибори, наразі місцеві вибори як репетиція президентських, проба сил, відпрацювання методів, розставляння своїх людей.

В одному з тихих західноукраїнських міст стався буквально бандитський заколот. Місцеві влади кинули на опозицію криміналітет. Депутати вертаються травмовані й побиті. У парламенті колотнеча. В дискусіях домінує аргумент кулака. Хтось уже навіть похмуро пожартував — чи не вивести миротворців з Іраку і ввести їх сюди?

9 квітня, у Страсну п’ятницю, поховали того миротворця, першого вбитого у бою. Його поховали на сільському кладовищі, в голубому береті.