Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс

за такі речі вже не хвилюєшся. Річ була в новині на першій шпальті. Ну так же мало статися, хіба ні? «Лестер» виграв Кубок Англії. Без жартів, «Лестер», чорт забирай, виграв Кубок Англії! Ви б у житті не повірили, ні? Ну, мабуть, повірили б, якщо нічого не тямите у футболі. А от я на футболі трохи розуміюсь, і я все життя вболівав за «Лестер», і я б не повірив, ось у чому річ. Зрозумійте мене правильно, я не хочу образити свою команду. Це гарна команда, інколи дуже гарна, але практично ніколи не випереджала великих команд. Чемпіони другого дивізіону, безумовно, так, але ніколи не першого. Друге місце одного разу, так, авжеж. А щодо Кубка… це факт, беззаперечний факт, що за весь той час, поки я вболівав за «Лестер» (і до того теж), вони ще ніколи не вигравали Кубка Англії. Після війни вони виступали дуже добре, у фінал виходили — а приза все-таки не здобули. 1949, 1961, 1963, 1969 — усе це були їхні чорні роки, і одна-дві з тих поразок, на мою думку, були особливо нещасливі, я б міг звернути вашу увагу… Гаразд, бачу, ви не настільки цікавитеся футболом. То й нехай, головне ви зрозуміли: «Лестер» раніше ніяких великих призів не вигравав, а тепер уперше за всю історію клубу здобув Кубок Англії. Матч теж був шалений, якщо вірити газеті: «Лестер» виграв 5:4 в додатковий час, чотири рази відігруючись. Яка гра! Яке поєднання майстерності і справжньої сили характеру! Я пишався нашими хлопцями. Бріджит завтра знайде мені відео, я в цьому не сумнівався. Тим часом я випив трохи шампанського до сніданку, який був обідом.

Газети були чудові. У якомусь розумінні, газети я пам’ятаю найкраще. «Лестер» виграв Кубок Англії, як я, мабуть, уже казав. Знайшли ліки від раку. Моя партія вигравала загальні вибори щоразу, доки всі пересвідчилися в правильності її ідей і більшість опозиції перейшла на наш бік. Старенькі бабусі кожного тижня вигравали в лотерею й багатіли. Особи, які скоїли сексуальні злочини, розкаялися, їх повернули в суспільство, де вони тепер живуть гідним життям. Пілоти навчилися рятувати літаки від зіткнення в повітрі. Усі позбулися ядерної зброї. Тренер національної збірної обрав «Лестер» у повному складі представляти Англію на чемпіонаті світу, і вони повернулися з кубком Жуля Ріме (вікопомно перемігши Бразилію 4:1 у фіналі). Коли читаєш цю газету, фарба не мастить рук, а матеріали не вилітають з голови моментально. Діти знову стали безневинними створіннями, чоловіки й жінки ставились одне до одного з добротою, нікому не треба було пломбувати зуби, а на колготках у жінок не утворювалися стрілки.

Чим іще я займався перший тиждень? Як я сказав, грав у гольф, займався сексом і зустрічався з відомими людьми — і жодного разу мені не було погано. Почну з гольфу. Ну, гравцем я особливо гарним ніколи не був, але мені подобалося махати ключкою на міському полі, де трава схожа на кокосову мату й ніхто не турбується покласти відірваний шматок дерну на місце, бо на фервеї[32] стільки ям, що не завжди зрозуміло, звідки який клапоть відірвався. Однак я бачив більшість відомих ігор по телебаченню і мені було цікаво зіграти — ну, це ж гольф моєї мрії. І щойно я відчув, що моя ключка торкнулася м’яча на першій підставці, й подивився, як м’яч просвистів ярдів на двісті вперед, то зрозумів, що перебуваю на сьомому небі. Ключки, здавалося, були ідеально врівноважені; фервеї були вкриті пружною густою травою й тримали м’яч, як офіціант тримає келих на таці, а мій хлопчик-помічник (такого в мене ще не бувало, але цей ставився до мене як до Арнольда Палмера[33]) мав для мене силу-силенну корисних порад і був при цьому зовсім не нахабним. На полі, по-моєму, було все — і струмки, й озера, і давні мости, і трохи морського берега, як у Шотландії, діляночки з квітучими азаліями й кизилом, як в Оґасті[34], берези, сосни, папороть і дрік. Поле було непросте, але з тих, які дають гравцю шанс. Я пройшов його сонячного ранку з рахунком 67[35], що на п’ять менше за середній результат і на двадцять ударів краще, ніж мені будь-коли вдавалося на муніципальному полі.

Мене так потішив гольф, що, повернувшись, я спитав Бріджит, чи хоче вона зі мною сексу. Вона сказала, що була б рада, що я, на її думку, дуже привабливий, і хоча вона бачила тільки верхню половину тіла, але гадає, що й решта мене в чудовому робочому стані; є кілька невеликих проблем, наприклад, вона дуже закохана в іншого, а умови роботи такі, що за статеві стосунки з новоприбулими звільняють, а також у неї деякі негаразди з серцем, так що зайва напруга може бути небезпечна; але якщо я дам їй дві хвилинки, то вона тихенько вийде й перевдягнеться в красиву білизну. Ну, я певний час сперечався з собою, добре чи погано те, що я запропонував, але коли вона повернулася — вся в парфумах і з декольте, — я сказав їй, що тверезо подумав і вирішив, що, мабуть, продовжувати не слід. Вона помітно розчарувалася, сіла навпроти і схрестила ноги — і видовище було дуже гарне, маю вам сказати, але я не передумав. Тільки пізніше — власне, наступного ранку — я зрозумів, що вона мені насправді відмовила. Ніхто ще в житті мені так красиво не відмовляв. Тут навіть неприємні речі стають гарними.

За вечерею я випив «магнум»[36] шампанського під осетра зі смаженою картоплею (похмілля тут теж не буває) і засинав, пригадуючи, як мені вдався отой хитрий підкрут на шістнадцятій лунці, щоб утримати м’яч на верхній частині двоярусного поля, — і тут відчув, що мою ковдру хтось підіймає. Спочатку я подумав був, що це Бріджит, і трохи захвилювався за її серце, роботу й кохання, але коли я пригорнув її і спитав: «Бріджит?» — почувся шепіт: «Ні, це не Бріджит», — і голос був інший, з хрипкуватим іноземним акцентом, а потім і інші речі дали мені зрозуміти, що це не Бріджит, хоча та була вельми привабливою дамою. Те, що сталося потім — і під словом «потім» я не маю на увазі короткий період часу… ну, важко надається до опису. Найкраще буде, якщо я скажу, що зранку я пройшов поле для гольфу з рахунком 67, що на п’ять менше за середній результат і на двадцять ударів краще, ніж