Я й мої черевики (збірка) - В. Домонтович

Однак оскільки з цього приводу жадних директивних вказівок з округового центру не було одержано, а питання само по собі було неясне не до кінця пророблене і могло викликати в дискусії чимапо суперечок, т. Портянко обійшов ці слизькі й двозначні питання.

– Краще не треба, – сказав собі т. Портянко й сплюнув перед собою на підлогу.

Він промовляв дві години. І ще три чверті години. Він добре таки впрів в цей гарячий соняшний день, виголошуючи свою темпераментну промову перед представниками партійної організації. Він закликав кожного чесного і відданого партійця-пролетаря озброїтись пролетарською чемністю в справі боротьби за світову революцію і взяти за приклад щодо цього та вчитись в т. Леніна й Троцького, т. Енгельса і т. Маркса.

– Хай живе світова революція й її великий вождь т. Ленін! – закінчив свою промову т. Портянко.

Матрос Вирвизуб, заврайвідділу Наросвіти, сидів на стільці в першому ряді, закинувши ногу на ногу і відтопирений великий палець на босій його нозі увесь час рухався, активно реагуючи на особливо гучні й патетичні місця промови секретаря партійної організації.

Коли т. Портянко закінчив, усі відразу подивились на нього. Усі розуміли, що промова, виголошена т. Портянком, в першу чергу торкається не заврайзу і не завфінвідділу чи міліції, але як справа культурна, тонка й, можна сказати, делікатна стосується саме його, Вирвизуба, як заввідділу наросвіти.

Тов. Вирвизуб підвівся. Він випростався, високий і великий, міцно впершись в підлогу, як на кораблі в шторм. Він став на те місце, де перед цим стояв т. Портанко. Як досвідчений промовець, він сказав «Товариші!» й після цього помовчав.

– Товариші! – сказав тоді знову т. Вирвизуб, і громовий його голос потряс стіни кімнати, шибки в вікнах і присутніх; – Коли ми були на кораблі славного революційного Балтфлоту, так ми панів-офіцерів, взявши за руки й за ноги, розгойдавши, кидали за борт у море, абож у корабельну топку. Знову ж, скажу я про себе й такоє, що коли я командував загоном і ми в січні 18-ого року завоювали Київ, ми ставили, без ніяких балачок, до стінки кожного генерала, буржуя, банкіра й митрополита, і слава про наші геройські діла грізною хмарою і до цього дня дивує світ.

Він зробив павзу. Він змінив тон, Він сказав м'яким, майже ласкавим голосом, що так контрастував з громовим резонансом його голосу, пристосованим до штормів.

– Однак, – сказав т. Вирвизуб, – партія, т. Ленін і вслід за ним і наш славний вождь світової революції в нашому районі т. Портянко, кажуть нам: годі вже, братішки, годі. Нужно потіхоньку. Полігоньку. Велікатно, а не так як фуліган какой, ілі єщо как шпана якаянебудь. Ето, я говорю, понімать нужно, хоч ні кожний ето бачити може, способность до того імєєть.

Матрос набрав повітря в груди, роздув щоки, зробив круглі очі і закінчив:

– Од нас вимагається тепер обхожденіє, показать чемність, як сказав т. Портянко, а не так, щоб: – Ах, ти сукин син, буржуй, мать... ставай до стінки! І зараз за шпалер. Ми ето понімаєм, колі ето партія каже, бо вона на то своє соображеніє імєєть.

... Наступного дня в сусідньому селі т. Вирвизуб на чолі комісії, до складу якої входили голова й секретар місцевої сільради, передставник учительської профспілки з району, заврайшколою й тутешній учитель, оглядали священичий будинок, в якому передбачалось восени розташувати школу. Серед присутніх була також і місцева вчителька, молода і недосвітчена дівчинка, яка ще не звикла й не знала, як треба поводитись і триматись в такому поважному товаристві, в присутності героя революції матроса Балтфлота т. Вирвизуба.

Члени комісії стояли посередині великої порожньої кімнати, колишньої залі, де тхнуло вогкістю й цвіллю, дівчина осторонь, спираючись плечем, коло стінки.

Йшла загальна розмова про придатність чи непридатність будинка для школи. Тов. Вирвизуб похмуро дивився на дівчину, що самотня стояла перед ними під стінкою. | те, що вона стояла під стінкою, це діяло йому на нерви, бентежило, турбувало. І тоді сповнений люті, звертаючись до неї, він сердито гукнув:

– Стань на середині кімнати!

Дівчина, не знаючи, як це зрозуміти, густо почервоніла й розгублено продовжувала стояти під стіною.

Тоді рявкнув т. Вирвизуб:

– Стань, кажу я тобі, по середині кімнати! Скільки разів треба повторювати. Доволі ви вже постояли попід стінкою, Годі вже. Минули вже ті часи, коли ми ставили вас під стінку. Ми навчимо, як треба бути чемними! – додав т. Вирвизуб, і в голосі його бриніла рішучість і погроза.

… І потім, коли т. Вирвизуб вертався з Горобіївки до району, він гірко нарікав і скаржився своїм супутникам на те, що деякі з безпартійних саботують розпорядження уряду і партії.

– Важко працювати, – казав він, – копи найпростіші правила чемного поводження доводиться тлумачити й пояснювати навіть освіченим людям. Ти вже його й на думці не маєш розстрілювати, а воно таки пнеться, все одно само до стінки стає. Некультурність!..

Відьма

(З циклу «1921 рік»)

– Як сознательний пролетаріят і знов же як представник біднішого селянства, я в Бога, конешно, не вірю! – твердо заявив товариш Портянко: – Наука, а оп'ять же товариш Ленін окончательно довели, що Бога немає, а однак замість того є сама тільки природа. Як руководящий партійний кадр на відповідальному посту в нашому районі, я вірю не інакше, як тільки в природу.

Пізній осінній вечір. Чорна ніч дивиться в вікно. Темно блимає лойовий каганець. Кувікає немовля в колисці, підвішеній до сволку. Господиня кінчає поратись коло печі. Вона винесла помиї на двір, нагодувала свині і тепер гуркотить бляшаною заслонкою, прикриваючи челюсті в печі, тоді лізе на піч, щоб засунути каглянку.

Біля столу, на якому підноситься велика купа смаженого насіння, сидять секретар рай парторганізації тов. Портянко