Мальви - Роман Іванович Іваничук
— Рано тішишся, ефенді, — блиснув яничар-ага білими зубами. — Чуєш, кого проголошують яничари? Чи, може, й ти посмієш піти проти них?
Тепер зрозумів Аззем-паша; султана отруїли яничари, щоб поставити на престол недолугого Ібрагіма, якого Амурат запроторив на вічне ув'язнення у двірцеву тюрму. Не лють, а страх перед неминучим лихом струснув ним, і, забуваючи про свій стан, великий візир закричав:
— Шайтан! Чужинце, віровідступнику! Що дороге тобі на цьому світі, крім власної вигоди? А будь ти проклята, зміє, вигодувана Урханом!..37 О аллах, Ібрагім правитиме імперією!
Hyp Алі спокійно вислухав вибух безсилого гніву великого візира. Вигуки «Ібрагіма, Ібрагіма!» лунали вже по обидва боки Золотого Рогу, яничар-ага міг бути спокійним. Він поклонився візирові і мовив, не ховаючи переможної посмішки:
— Непорушні устої Порти, ефенді. На яничарах виросла Османська імперія, на яничарах держиться і, якщо буде воля аллаха, загине разом із ними. А та голова, — додав із погрозою, — що не має влади над своїм язиком, часто пишається на золотій таці біля воріт Баб-і-гамаюн38 напроти Айя-Софії.
Він повернувся до великого візира спиною, сказав прислузі подати коня. З сідла ще раз поклонився Аззем-паші.
— Сьогодні брат покійного Амурата буде на волі. А тоді, коли султан Ібрагім повернеться з мечеті Еюба, оперезаний мечем халіфа Османа, я сподіваюся зустрітись із тобою на раді дивану, де поговоримо не про посаду виголошувача тостів, а про важливіші державні справи.
Аззем-паша не відповів. Він дивився на те місце, де недавно лежав останній хоробрий султан із роду Османів — династії, яка пережила себе. Позаду візира стояв його ескорт, по всьому місту народ вигукував: «Ібрагіма, Ібрагіма!», чвалував до палацу Hyp Алі — все це були піддані Аззем-паші, та серед них усіх найменше сили мав він сам.
Тіло Амурата спорядили в спальні султана, і тоді увійшли сюди шейхульіслам, анатолійський і румелійський кадіаскери39, вождь спагіїв — алай-бег, останнім увійшов спітнілий від швидкої їзди Hyp Алі.
— Покличте валіде40 Кьозем, — сказав шейхульіслам, та саме в цю хвилину відхилалася портьєра, і в спальню увійшла жінка в чорному. Серпанкова чадра прикривала її суворе обличчя. Вона притулила руку до серця, скорботно дивлячись на мертвого сина. Та хвилина материнської печалі тягнулась недовго, валіде підвела голову, зняла вгору руки.
— О, радість мого серця Ібрагім, син султана! — виголосила урочисто, і блиснули очі в яничара-аги. Владна султанська мати, яка колись сама порадила Амуратові посадити в тюрму Ібрагіма, благословила тепер свого юродивого сина на трон.
Hyp Алі ступив крок назад, і глянули на нього сановники. Він мовчки показав рукою на вихід, шейхуль-іслам вагався тільки мить і пішов першим, а за ним усі члени дивану. Мовчазною процесією пройшли через подвір'я, минули султанську конюшню і зупинилися перед залізними дверима двірцевої темниці. Розступилися вартові, каштелян тюрми прогундосив тремтячим голосом:
— Тільки з дозволу великого візира можу відчинити браму...
Hyp Алі шмагонув його канчуком, зірвав з пояса каштеляна ключі, і відчинилися зі скреготом двері.
Заросла людина в брудному халаті, з червоними очима боязко наблизилася до виходу, впала на коліна і проячала:
— Тільки... тільки Амурат є і буде повелителем правовірних, ніхто не сміє визнавати іншого... даруйте, даруйте мені життя...
Валіде Кьозем рішуче ступила вперед і перервала Ібрагімове квиління:
— Сину мій, твоя любляча мати благословляє тебе на престол предків.
— Ні, ні! — вереснув Ібрагім. — Я не піду звідси, я не піду!
— Принести тіло Амурата! — наказала валіде.
І тільки тоді, коли Ібрагімові дозволили діткнутися до братового трупа, він повірив.
— Тиран мертвий, мертвий! — закричав, схопив ротом повітря й впав зомлілий на руки Hyp Алі.
Старий Хюсам, власник ювелірної майстерні, що заховалась у темній вулиці на околиці Скутарі, довго не міг заснути цієї фатальної ночі. Розтривожили його сльози вірної дружини Нафіси, зануртували свої думи — невтішні й тривожні.
Не знав, що діється по той бік Босфору, та певне, — оргії, банкети, зикри дервішів із нагоди святкування перемоги Амурата. Але це його мало обходило. Вісім султанів змінилось на престолі за довгий вік Хюсама, а пам'ятає він ще Сулеймана Пишного — Законодавця. Ні один не доріс до нього, ні один не досяг слави великого можновладця.
Багато років прожили разом Хюсам із Нафісою — тільки удвох. Не мав він більше жінок, хоч ця йому й не народила дітей. Любив Нафісу. А їм, бездітним, завжди давали з сералю на виховання хлопчиків, привезених із чужих країн. Нафіса любила їх, приймаків, — отак, як люблять сусідських дітей бездітні жінки. Хюсам навчав їх турецької мови і корана, а сам не раз запитував себе: навіщо це? Хіба можна полюбити мачуху дужче, ніж рідну матір? І віддавали їх у яничарський корпус без болю, і забували про них, як забувають про сусідських дітей.
А одного випестили, а одного викохали — дикуватого хлопчину з Дніпровських степів. Не хотів Хюсам віддавати вихованця, коли ода-баші41 прийшов його забирати в яничарські казарми. Хай подарують їм Аліма — в заплату за багатьох добре вихованих воїнів. Ридала Нафіса — чей заслужила вона в султана довгими роками безплатної праці на право мати сина. Адже він один-єдиний з усіх називав її матір'ю. Зм'як ода-баші, дивлячись на сльози Нафіси, але велів покликати Аліма — хай скаже він сам. Увійшов Алім, високий, дужий, широкі чорні брови зсунулися над орлиним носом; загорілись в нього очі, коли побачив зброю, міцно стиснув ефес ятагана, якого подав йому ода-баші, і пішов, не обнявши на прощання названих батьків, зник із їхніх очей назавжди.
Сказав тоді Хюсам: «Людина має одну матір або не має жодної». Та не заспокоїли його слова Нафісу, побігла проводжати Аліма. Потім день у день ходила до яничарських казарм, тинялась там — даремно. Не виходив до неї Алім. А вчора, коли переправлялись яничари з Амуратом через Босфор, цілий день простояла на березі, але й тепер його не побачила. Голосила, що загинув.
Розтривожили Хюсама сльози Нафіси, хоч сам він не тужив більше за приймаком. Інші думи схилили його сиву голову над точилом, на якому кував жіночі каблучки, браслети, серги.
Лежить перед ним рубін, на якому він більше місяця
