Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго
Наступного ранку Йосип, який спав дуже погано, бо всю ніч його мучив кошмар, у якому він падав, перекидався і знову падав усередині велетенської перекинутої чашки, схожої на небесне склепіння, всипане зорями, пішов до синагоги, щоб попросити поради та допомоги в старійшин. Його справа була надто дивною та незвичайною — і навіть він сам не міг собі уявити, до якої міри вона незвичайна, бо, як ми знаємо, йому була невідома суть того, що сталося, — і якби не бездоганна репутація, яку він заслужив у найстарших людей Назарета, йому, либонь, довелося б повернутися назад бігцем, вуха йому горіли б від сорому, й у них знову й знову лунали б слова вироку з Еклезіаста, яким би його оглушили: «Хто легко вірить, той має легковірне серце», і він, присоромлений, не знайшов би в собі мужності, щоб відповісти їм словами з того ж таки Еклезіаста, згадавши сновидіння, яке мучило його цілу ніч: «Дзеркало та сновидіння — одне й те саме, і там, і там людина бачить власний образ». Проте старійшини, вислухавши його розповідь, переглянулися між собою, а потім усі обернулися до Йосипа, і найстарший серед них перевів у пряме запитання легку підозру, що виникла в усіх учасників ради: «Те, що ти нам розповів, це правда і тільки правда?», і тесля йому відповів: «Це правда й лише правда, і нема в моїй розповіді нічого, крім правди, й нехай Господь мені буде свідком». Старійшини довго радилися між собою, поки Йосип чекав їхнього рішення, відійшовши вбік, та нарешті вони покликали його й повідомили: з огляду на те, що вони так і не змогли прийти до спільного рішення про те, яких заходів тут можна було б ужити, вони вирішили послати трьох своїх людей і безпосередньо розпитати Марію про те, що сталося, і спробувати з’ясувати в неї, ким же був той дивний жебрак, якого більше ніхто не бачив, на кого він був схожий, які саме слова промовив, чи просив він милостиню в Назареті коли-небудь іще, й водночас розпитати сусідів, що їм відомо про того таємничого чоловіка. Серце Йосипа звеселилося, бо хоч він ніколи не признався б у цьому навіть собі самому, але він відчував страх на думку про те, що йому доведеться самому постати віч-на-віч зі своєю жінкою, бо її поведінка за останні кілька годин дуже змінилася: як і велів звичай та вимагали правила пристойності, вона не підводила на нього погляду, але у виразі її обличчя йому тепер ввижався очевидний виклик, він бачив на ньому вираз людини, яка знає більше, аніж хоче сказати, і яка хоче, щоб про це було відомо всім. Істинно, істинно я кажу вам, що немає меж лукавству жінки, а надто жінки найбільш невинної.
Тож слідом за Йосипом, котрий показував дорогу, вийшли троє посланців, Авіатар, Дотаїм і Закхій, ми називаємо тут їхні імена лише для того, щоб усунути будь-яке звинувачення в історичному обмані, яке могли б висунути проти нас ті, хто довідався про ці факти з інших джерел, можливо, більше освячених традицією, але з цієї причини не більш вірогідних. А коли ми назвемо імена, довівши в такий спосіб існування історичних персонажів, що їх носили, то подібні сумніви втратять велику частку своєї сили, хай навіть не будуть цілком спростовані. А позаяк далеко не щодня на вулицю виходять троє поважних старійшин, яких так легко впізнати за особливою врочистістю їхньої ходи, за розмаяними на вітрі туніками й бородами, то незабаром навколо них зібралася зграя дітлахів, які, з огляду на крайнощі поведінки, притаманні їхньому віку, з реготом, криками та вистрибуваннями супроводжували повноважних представників синагоги до самого дому Йосипа, неабияк роздратованого тим, що через цей галасливий супровід про прихід до нього старійшин стало відомо всім.