Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Деніел Джеймс Браун

ви мали би осягнути його душу. Він був запеклим суперником. Якщо перед ним стояло завдання, він кидався на нього, як бульдог. І хлопець просто не відав, що значить здаватися. Якщо річку необхідно було загатити греблею, то, заради Бога, зійди з його дороги і дай йому зайнятися цим.

Джо, Джонні і Чак утворили легку й зручну конфедерацію. Не мовивши про це жодного слова, вони залишили своє суперництво на човновій станції осторонь, забули про гарячі образи минулого року та проігнорували те, що наступного року їх чекала конкуренція.

Гранд-Кулі був несхожим на жодне місце, у якому вони коли-небудь бували. Робота була нищівно важка, сонце запекле, бруд і безперервний шум майже нестерпні, але простори були величезні, краєвиди приголомшливі, а компанія стійка і захоплива. Усі типи і різновиди людей, здавалося, дісталися до Кулі того літа, і найяскравіші з них оселилися в Містечку халуп. Змішані в одну купу зі студентами, робітниками ферм і безробітними лісорубами, тут були сивіючі гірники зі всього Заходу. Були також філіппінці, китайці, валлійці, мешканці островів Південного моря, афроамериканці, мексиканці та індіанці, більшість з останніх — із сусідньої резервації Колвілл. Не всі жителі Містечка халуп працювали на самій греблі. Багато з них були тут, щоб надавати різні послуги робітникам цього грандіозного будівельного майданчика — прати їхній одяг, готувати для них їжу в їдальні, продавати їм усяку всячину, позбуваючись свого непотребу. Тут також були жінки, хоча майже всі вони практикували одну професію.

Угору по схилу від головної вулиці в Гранд-Кулі тяглася Бі-Стріт. По обидва боки ділянки, вкритої грязюкою і гравієм, протяжністю три квартали, вишикувалися нашвидкуруч зведені будівлі, що давали притулок всіляким розвагам, які лиш міг собі уявити молодий парубок, — картярські казино, бари, більярдні і борделі, дешеві готелі і танцювальні зали. У денний час, коли всі чоловіки були на роботі на будівництві греблі, Бі-стріт перебувала в напівсонному стані. Собаки плюхалися посередині вулиці, щоб подрімати. Іноді автомобіль фуркотів угору від центра міста і об’їжджав сплячих собак, перш ніж припаркуватись перед офісом «Незрівнянного безболісного дантиста». Водій виходив і знервовано прямував усередину. Привабливі молоді жінки з’являлися час від часу із «Червоного півня» чи «Номерів моделей Грейсі» і переходили через дорогу, щоб купити щось у «Магазині суконь Бланш» або зайти в «Салон краси Ла Джеймс» на хімічну завивку. Гаррі Вонг, кухар ресторану «Кухня Ву Діп», зазвичай з’являвся близько полудня, несучи ящики з овочами в ресторан, замикаючи за собою двері, щоб приготуватися до відкриття закладу для клієнтів.

Але ввечері, особливо по п’ятницях та суботах, після того, як люди шикувалися в чергу у касі МВАК за зарплатнею, Бі-Стріт розцвітала. Джазова і кантрі музика лунала з барів і танцювальних залів. Чоловіки натовпом тяглися в ресторани, освітлені мерехтінням гасових ламп, і всідались поїсти дешевих стейків та попити несвіжого пива за столи, які були нічим іншим, як сосновими дошками, що спиралися на два козли. Повії, у місцевому просторіччі «ю-ху дівчата», вивішувались із вікон верхніх поверхів дешевих готелів і танцювальних залів, ба навіть протипожежного депо, зазиваючи чоловіків з вулиці. Інші чекали нагорі в номерах офіційно визнаних борделів, таких як «Червоний півень» чи «Номери моделей Грейсі», у той час, як на вулиці сутенери, одягнені в дешеві костюми, намагалися скерувати клієнтів у потрібному їм напрямку. Картярські акули засиджувалися за вкритими зеленим сукном столами в задніх кімнатах, палячи сигари та чекаючи на своїх жертв. У «Клубі Гранд-Кулі» і «Срібному доларі» невеликі оркестри грали танцювальні мелодії для професійних партнерок. За 10 центів самотній парубок міг станцювати один танець із привабливою жінкою. Вечір минав, і спиртне лилося рікою, оркестр грав усе швидше й швидше, інтервали між танцями ставали дедалі коротшими, і чоловіки спустошували свої кишені все блискавичніше, відчайдушно прагнучи довше потанцювати в шовковистих дівочих руках, зануривши обличчя в запашне волосся.

У досвітні години чоловіки, зрештою, починали, похитуючись, вертатись у свої ліжка у Мейсон-Сіті, Інженерному містечку чи Містечку халуп. Тих, що прямували до Мейсон-Сіті, на шляху додому чатувала халепа. Найпряміший шлях через каньйон пролягав по вузькому 450-метровому підвісному мосту, що погойдувався над річкою. Схоже, ніхто не переймався цим, прямуючи до Бі-Стріт на початку вечора. Але повернення додому о 3-й годині ночі під зав’язку наповненим спиртним — то вже зовсім інша справа. Одночасно кілька десятків п’яних чоловіків, похитуючись, перетинали міст, і він підскакував, вихилявся й розгойдувався, як змія під тортурами. Майже кожних вихідних хтось уночі падав з мосту. Насправді, у воду мимоволі пірнали стільки людей, що МВАК по п’ятницях і суботах запровадив пост із черговим у човні нижче за течією, щоб виловлювати вцілілих із води.

Джо, Джонні й Чак прогулювались по Бі-Стріт по суботах, споглядаючи все це широко відкритими очима. Жоден із них ніколи не бачив нічого подібного, і жоден із них не знав, як поводитися в цьому новому світі. Настанова Ела Ульбріксона «не палити, не вживати алкоголю, не жувати жуйку, не лаятись» постійно бриніла, наче дзвін, у їхніх головах. Як спортсмени вони пишалися своєю самодисципліною. Але тут було надто багато спокус. Тож вони гарячково бродили по барах, картярських казино і танцювальних залах, пили пиво, а деколи й віскі, та співали разом зі всіляким ковбойським набродом. Іноді Чак чи Джонні викладали гроші на танці, але Джо ціна здавалася марнотратною. За 10 центів можна було купити буханець хліба або десяток яєць у бакалійному магазині Карстена на початку вулиці. І вдома на нього чекала Джойс, про яку він завжди думав. Вони стояли і боязко дивилися вгору на ю-ху дівчат, що манили їх із вікон, але сторонилися їхніх лігвищ. У картярських казино хлопці юрмилися довкола вкритих сукном столів, але Джо тримав свій гаманець у кишені. Йому гроші діставалися занадто важко, щоб ризикувати ними в картах, навіть у тому малоймовірному випадку, що це була чесна гра. Коли Чак Дей сідав за столи, Джо і Джонні стояли поруч, пильно стежили за ним, готові вирвати товариша з будь-якої біди. Вони помітили, що суперечки тут, як правило, призводили до кулачних боїв, що виливалися згодом на Бі-Стріт, і застосування ножів і пістолетів не було дивиною в таких чварах.