Заповіти - Маргарет Етвуд
— Так, — відказала я.
Тепер у мене в руці була смертоносна зброя.
— Так, Тітко Лідіє. Тут не можна забувати про манери, ніколи. Тебе можуть викрити навіть через таку дрібницю. Тітка Відала має слабкість до процедури Виправлення.
Розшифрування показань свідка 369А
58
Через два ранки після того, як я прочитала своє досьє ліній крові, мене викликала до свого кабінету Тітка Лідія. Беці теж було сказано прийти, тож ми пішли разом. Думали, нас знову розпитуватимуть, як ведеться Джейд, чи добре їй із нами, чи готова вона до свого тесту на грамотність, чи міцна її віра. Бека сказала, що попросить перевести Джейд деінде, бо ми не змогли її навчити. Вона просто нас не слухала.
Але коли ми прийшли до Тітки Лідії, Джейд уже сиділа там. Вона стривожено усміхнулася до нас.
Тітка Лідія впустила нас, тоді визирнула в коридор, перш ніж зачинити двері.
— Дякую, що прийшли, — звернулася вона до нас. — Можете сісти.
Ми зайняли два стільці обабіч Джейд. Тітка Лідія теж сіла, спершись руками об стіл. Її руки трохи тремтіли. Я спіймала себе на думці: «Вона старішає». Але це було неможливо: авжеж, Тітка Лідія не має віку.
— Я мушу поділитися з вами інформацією, що вплине на майбутнє Гілеаду, — промовила Тітка Лідія. — Вам у цьому відводиться важлива роль. Чи стане вам сміливості? Чи готові ви?
— Так, Тітко Лідіє, — відповіла я. Бека повторила за мною.
Молодшим Претенденткам завжди говорили, що вони відіграють важливу роль і що для цього потрібна сміливість. Зазвичай ішлося про те, щоб від чогось відмовитися, як-от від вільного часу або їжі.
— Добре. Багато не говоритиму. Спершу маю повідомити тобі, Тітко Іммортель, те, що інші дві присутні тут уже знають. Крихітка Ніколь у Гілеаді.
Я була збентежена: чому цій Джейд повідомляють таку важливу новину? Вона може взагалі не розуміти, який вплив на нас справить поява такої культової особи.
— Невже? О, Господу слава, Тітко Лідіє! — сказала Бека. — Така чудова новина. Вона тут? У Гілеаді? Але чому про це не оголосили всім? Це ж наче диво!
— Будь ласка, опануй себе, Тітко Іммортель. Тепер я маю додати, що Крихітка Ніколь — наполовину сестра Тітки Вікторії.
— Та ну на фіг! — вигукнула Джейд. — Бути того не може!
— Джейд, я цього не чула, — сказала Тітка Лідія. — Самоповага, самопізнання, самоконтроль.
— Вибачте, — пробурмотіла Джейд.
— Аґнес! Тобто Тітко Вікторіє! — вигукнула Бека. — У тебе є сестра! Це так втішно! І це Крихітка Ніколь! Тобі так пощастило, вона така чудова!
На стіні в кабінеті Тітки Лідії висів стандартний портрет Крихітки Ніколь: вона справді була чудова, але ж усі немовлята чудові.
— Можна тебе обійняти? — сказала мені Бека.
Вона відчайдушно намагалася бути позитивною. Їй мало бути сумно від того, що в мене є родичка, а вона не має нікого: навіть її несправжнього батька було ганебно страчено.
— Заспокойся, будь ласка, — втрутилася Тітка Лідія. — Спливло чимало часу, відколи Крихітка Ніколь була немовлям. Тепер вона доросла.
— Авжеж, Тітко Лідіє, — погодилася Бека. Сіла, склала руки на колінах.
— Але якщо вона тут, у Гілеаді, Тітко Лідіє, — мовила я, — то де саме?
Джейд зареготала. Це було більше схоже на гавкіт.
— Вона в Ардуа-холі, — усміхнулася Тітка Лідія.
Вона наче грала з нами в гру і дуже тішилася тим. Ми, певно, мали спантеличений вигляд, бо знали всіх в Ардуа-холі — то де ж Крихітка Ніколь?
— Вона у цій кімнаті, — виголосила Тітка Лідія й махнула рукою. — Ось ця Джейд — Крихітка Ніколь.
— Не може того бути! — промовила я.
Джейд — Крихітка Ніколь? Тобто Джейд — моя сестра?
Бека з розкритим ротом витріщилася на неї.
— Ні, — прошепотіла зі скорботним виразом обличчя.
— Вибачте, що я не така чудова, — сказала Джейд. — Я намагалася, але виходить паскудно.
Певна, вона пожартувала, аби розрядити атмосферу.
— О… Я не те мала на увазі… — взялася виправдовуватись я. — Просто… Ти не схожа на Крихітку Ніколь.
— Ні, не схожа, — підтвердила Тітка Лідія. — Але схожа на тебе.
До певної міри це було правдою: очі схожі, а от ніс — ні. Я зиркнула на руки Джейд, хоч раз у житті сумирно складені на колінах. Хотілося попросити її випростати пальці, щоби порівняти зі своїми, але таке прохання здавалося образливим. Я не хотіла, аби вона думала, що я вимагаю доказів її справжності, бо інакше відмовлюся від неї.
— Я дуже рада мати сестру, — ввічливо сказала я їй, подолавши перший шок.
Ця незграбна дівчина мала зі мною спільну матір. Я мушу постаратися.
— Ви обидві такі щасливі, — сказала Бека тужливо.
— Ти мені як сестра, — звернулася я до неї, — тож і Джейд тобі як сестра.
Не хотілося, щоб Бека почувалася відкинутою.
— Можна тебе обійняти? — звернулася вона до Джейд, або ж, як тепер краще було казати, до Ніколь.
— Та наче так, — відповіла Ніколь. Бека легенько обійняла її. Слідом я.
— Дякую, — мовила вона.
— Дякую вам, Тітки Іммортель та Вікторія, — сказала Тітка Лідія. — Ви демонструєте захопливий дух прийняття й привітності. Тепер мені потрібна ваша повна увага.
Ми розвернулися до неї.
— Ніколь із нами ненадовго, — мовила Тітка Лідія. — Скоро вона покине Ардуа-хол і повернеться до Канади. Із собою вона повезе важливу звістку. Я хочу, щоб ви обидві їй допомогли.
Я була шокована. Чому Тітка Лідія відпускає її? Ніхто з новонавернених не повертався назад, то була зрада, і якщо цією особою буде Крихітка Ніколь — це вдесятеро більша зрада.
— Але ж, Тітко Лідіє, — втрутилася я. — Це протизаконно, і проти Божої волі, проголошеної Командорами.
— Саме так, Тітко Вікторіє. Але ви з Тіткою Іммортель вже прочитали чимало таємних документів, які я залишала для вас. Тож хіба ви не свідомі того, наскільки ганебно загниває нинішній Гілеад?
— Так, Тітко Лідіє, але ж…
Я не була певна, що Беці теж давали читати свідчення про злочини. Ми обидві слухняно дотримувалися грифа «Цілком таємно», але, що важливіше, обидві прагнули захистити одна одну.
— Від початку Гілеад мав чисту й шляхетну мету, тут ми всі згодні, — сказала вона. — Одначе цю мету підірвали й заплямували егоїстичні й божевільні від влади люди, як часто трапляється в історії. Ви ж хочете це виправити?
— Так, — кивнула Бека. — Хочемо.
— Не
