Відгуки
Прозріння - Жозе Сарамаго
Читаємо онлайн Прозріння - Жозе Сарамаго
своєму кошмару за те, що він його розбудив. Він піднявся з великими зусиллями, голова здавалася налитою свинцем, ноги здавалися важчими, ніж голова, й, тягнучи ноги, він поплентав до ванної. Вийшов звідти через двадцять хвилин, трохи освіжілий після душу, готовий працювати. Одягнув чисту сорочку, закінчив одягатися. На ньому буде синя сорочка в білу крапочку, подумав він і пішов на кухню, щоб підігріти каву, яку зварив учора. Інспектор і агент, певно, ще спали, принаймні не подавали жодних сигналів про себе. Він неохоче з’їв грінку, потім надкусив другу, після чого повернувся до ванної, щоб почистити зуби. Увійшов до кімнати, поклав у конверт середнього розміру фотографію, а також список прізвищ та адрес, спочатку скопіювавши його на інший аркуш паперу, й коли перетинав вітальню, почув голоси в тій частині будинку, де спали підлеглі. Він не став їх чекати й не постукав у їхні двері. Швидко написав, Мусив вийти раніше, заберу автомобіль, стежте за підозрюваними, як я вам наказав, зосередьте увагу на жінках, на старому з пов’язкою на оці й на суб’єктові, що написав листа, пообідайте, якщо зможете, я повернуся сюди пополудні, сподіваюся на результати. Чіткі накази, точні.інформації, якби й усе інше в суворому житті комісара поліції було таким. Він вийшов із приміщень провіденційного страхового товариства, спустився в гараж. Охоронець уже був там, вони привіталися, й комісар запитав себе, чи цей чоловік тут і спить. Схоже, в цьому гаражі не існує розпорядок дня. Було майже пів на дев’яту, Маю час, подумав він, доберуся туди менш як за півгодини, зрештою, я не повинен з’явитися там перший, альбатрос дуже ясно, дуже чітко дав мені зрозуміти, що той чоловік чекатиме мене там із дев’ятої години, тому я можу прибути туди пізніше на хвилину, дві або три, або на півдня, якщо мені так заманеться. Він знав, що так не може бути, він лише мусив з’явитися там трохи пізніше, аніж чоловік, із яким він мав зустрітися, Можливо, начальство так вирішило тому, що солдати охорони на посту північ-шість почнуть нервувати, побачивши чоловіка, який стовбичив би за лінією поділу, подумав він, прискорюючи автомобіль, щоб піднятися на рампу. Вранці в понеділок рух був обмежений, і комісар не затримався навіть на двадцять хвилин, щоб доїхати до північної лінії кордону. Але де, в біса, має бути пост північ-шість, несподівано запитав він себе вголос. Очевидно, він розташований на півночі, але де має бути номер шостий. Міністр назвав пост північ-шість із найприроднішим виглядом, ніби йшлося про відомий пам’ятник у місті або про станцію метро, яку зруйнувала бомба, тобто про місця відомі, які повинні знати всі жителі міста, а він, по своїй дурості, не здогадався запитати, А де він розташований, цей пост, альбатросе. В одну мить кількість піску в пісковому годиннику стала значно меншою, ніж була раніше, дрібні піщинки швидко посипалися крізь отвір, кожна з них прагнула прослизнути там раніше від інших, адже час дуже схожий на людей, бувають випадки, коли ти ледве тягнеш ноги, а іншими разами мчиш, наче олень, і стрибаєш, немов дикий цап, що, власне, нічого істотного не означає, бо гепард або плямиста пантера бігає найшвидше серед тварин, але нікому ніколи не спало на думку сказати про когось, Він бігає і стрибає, наче гепард, мабуть, тому, що перше порівняння прийшло до нас із престижних часів раннього середньовіччя, коли лицарі їздили верхи, але ніхто з них ніколи не бачив, як бігає гепард, і навіть не знав про його існування. Мови відзначаються консервативністю, вони не розлучаються з архівами й не терплять осучаснення. Комісар зупинив машину, розгорнув мапу міста на кермі і з тривогою став, шукати місце на північній периферії столиці, яке можна було б назвати північ-шість. Його було б досить легко розташувати на мапі столиці, якби вона мала форму ромба й була вписана в паралелограм, який, за словами альбатроса, обмежував би простір його довіри, але обриси міста на його мапі були нерегулярними, й у крайніх точках, з одного боку та з протилежного. Годі збагнути, чи це північ чи вже схід або захід. Комісар подивився на годинник і відчув себе наляканим, наче агент другого класу, що чекає на догану від свого начальника. Йому вже не пощастить прибути вчасно, це неможливо. Він зробив над собою зусилля, щоб заспокоїтися й поміркувати. Згадав про логіку. Та коли людськими вчинками керує логіка, вона наказує, щоб пости нумерувалися від західного краю північного сектора слідом за рухом стрілок годинника, рух піщинок у пісковому годиннику в цьому випадку не допоможе. Хай там як, а логіка керує людськими вчинками, хоч іноді й нелегко відповісти на якесь запитання, але завжди краще мати одне весло, аніж не мати жодного, крім того, очевидно, що пришвартований корабель не може відпливти від пристані, тому комісар поставив хрестик там, де, як йому здалося, має бути пост північ-шість, і зрушив автомобіль із місця. Позаяк машин на вулицях майже не було, а поліціантів — тим більше, спокуса не звертати уваги на червоні семафори була великою, й комісар від неї не втримався. Він не їхав, а летів, майже не відриваючи ногу від акселератора, машину заносило на поворотах, як у тих акробатів керма, котрі у фільмах утікають від переслідування, примушуючи глядачів нервово соватися у своїх кріслах. Ніколи ще комісар не вів машину в такий спосіб, ніколи більше й не вестиме. Коли вже по дев’ятій годині він нарешті під’їхав до посту північ-шість, солдат, який вийшов довідатися, чого хоче цей збуджений автомобіліст, сказав йому, що це пост північ-п’ять. Комісар вилаявся, розвернув машину, але вчасно спохопився й запитав, у який бік йому треба їхати, щоб добутися до поста північ-шість. Солдат показав йому рукою на схід і, щоб не залишалося сумнівів, коротко буркнув, Он туди. На щастя, в той бік під самим кордоном тяглася вулиця, йому треба було подолати відстань у три кілометри, дорога була вільна, на ній навіть світлофорів не було, машина рвонула з місця, збільшила швидкість до максимальної, зробила поворот, гідний премії за вправність, і зупинилася, майже доторкаючись до жовтої лінії, яка перетинала вулицю, онде він, онде він, військовий пост північ-шість. За бар’єром, десь на відстані тридцятьох метрів, стояв чоловік середнього віку, Я не встиг на дев’яту, вже набагато пізніше, подумав комісар. Він узяв конверт і вийшов з автомобіля. Він ніде не побачив жодного військового, певно, вони дістали наказ не перебувати на видноті й дивитися в інший бік, поки
Відгуки про книгу Прозріння - Жозе Сарамаго (0)