Діти - Галина Василівна Москалець

Лялечка не хотів іти, але пішов. Сів на порозі, дивився, чи люди хліб несуть. Лісник невдовзі вийшов.

— Діду, візьміть мене до лісу! — причепився до нього Лялечка.

Лісник погладив його по голові:

— Взяв би, та баба тебе не пустить. Може, колись її впросимо… А ти чого тут сидиш? Чого з дітьми не бавишся?

— Та… — скривився Лялечка і хотів було уже сказати чого, але тут надійшла баба.

…Лис з’явився вночі, коли вже всі, крім Лялечки, спали. Пошкрібся лапою в шибку, і Лялечка йому відчинив. На небі було дуже багато зірок, і хлопець добре бачив Мацька.

— Який ти гарний! — вигукнув він захоплено.

Ні сліду зеленої фарби не лишилось на золотій шерсті лиса.

— Збирайся хутенько! — сказав Мацько. — Підемо до лісу. Там зараз свято. Карнавал!

— Ой лисику! — зрадів Лялечка. — Як добре, що ти прийшов!

— Швидше! — попросив лис.

Лялечка похапцем натягнув штанці, светрик, взувся в сандалики.

— А тепер лізь через вікно. Тут невисоко, стоїть лавка.

Не встиг Лялечка стати на землю, як лис помчав уперед, кличучи його за собою.

— Ходи швидше! Я тобі по дорозі все розповім, коли вийдемо за село.

Лис біг попереду, а Лялечка — за ним. Дерева кидали тінь на стежку. Лялечка тремтів, — чи то від холоду, чи то від страху, але не скаржився. Вони довго скрадались по вулиці, причому Мацько тиснувся ближче до парканів, а Лялечка йшов посередині. Так вони дісталися аж до річки, котра світлою смугою вирізнялась у темряві. Лис безпомилково знайшов місток, і Лялечка, хоча боявся йти по хистких дошках, заплющив очі і сміливо рушив за Мацьком.

— Ху! — полегшено передихнув лис. — Тепер нема чого боятись! Можна й розповідати.

І Мацько розповів про свій успіх.

— Ой лисику, який ти молодець! — зрадів Лялечка і хотів переповісти розмову з лісником, але лис раптом зупинив його:

— Слухай, на нашому лісовому святі не повинно бути людей. Так що коли хтось поцікавиться, хто ти, кажи, що ти лис, котрий прибрав собі образ людини.

— А ти мене не залишиш? Я боюся…

— Ні, але, на всякий випадок, ти лис. Домовились?

— Ага. Я ще ніколи не був лисом.

— Ти не лис, а людина. Тобто ти лис, але переодягнувся, прибрав образ людини. Але ти не лис. Тьху, геть заплутався!.. А ось уже й ліс. Зараз я тебе виведу на галявину. Там танці в розпалі.

Вони пішли вузенькою стежечкою поміж дерев і невдовзі почули співи, музику, гамір…

Лялечка аж заплющив очі від яскравого світла, а коли очі звикли, став на місці як вкопаний. Нічого подібного він досі не бачив. На величезній галявині кружляли звірята в масках і дивовижних костюмах. У Лялечки в дитячому садку під Новий рік теж влаштовували карнавал, і всі діти в костюмах танцювали з Дідом Морозом навколо ялинки. Але тут було цікавіше: танцювали білки, зайці, вовки, тигри, мавпи, папуги, різні небачені звірі, а посередині галявини стояв дикий кабан, одягнений в людське вбрання і з рушницею. А всі інші навколо нього кружляли.

Лялечка аж засміявся з такого. Звірята кружляли і співали:

Весь час співали одну й ту ж пісеньку.

— Ходи, потанцюємо! — нагадав про себе лис, і вони розірвали коло танцюючих. Лялечка однією рукою тримав за лапку білку, а другою — Мацька.

Лялечка теж заспівав: