Українська література » Сучасна проза » Чотири шаблі - Юрій Іванович Яновський

Чотири шаблі - Юрій Іванович Яновський

Читаємо онлайн Чотири шаблі - Юрій Іванович Яновський
з'являється голова. «Здавайсь», — кричить солдат, не в силі витерпіти мовчанки. «Дурень, це свої», — шарпає солдата за рукав його товариш. Порожнє подвір'я. Дехто набирається сміливості, заглядає до башти. Швидко дехто вже ходить по подвір'ї, вишукуючи незрозумілого ворога. Нарешті ясно стає, що вороги повтікали. Сміливих набирається дуже багато. Крик. Гамір. Офіцер на галявині підходить ближче до воріт, стукає кулаком у ворота. Кілька солдатів на подвір'ї кидаються відчиняти. Розкидають барикади перед ворітьми, одсувають засув, і двоє, взявши за дві половини воріт, урочисто розчиняють їх. Офіцер робить кілька кроків наперед. Гармата. Ґніт догорів до краю. Вибух, огонь. Офіцер лежить навзнак, одежа на його спині вкривається мокрими плямами.

Шлюпка біля борту парусника. Старший переступає через борт на палубу. Раптом прислухається і говорить: «Вибухнула гармата! Сигнал до відплиття». Всі перелазять на палубу, почувають себе трохи незручно в новій обстановці. Парусник починає плисти. Палуба гойдається. Мисливці тримаються за борти і за ванти. Ведмежа грається з дівчинкою. Сурмач стоїть із сурмою на прові. Каже до матроса Йвана, дістаючи щось із-за пазухи: «На тобі прапора. Хоч би швидше вже ранок!» Сурмач починає сурмити, швидко видніє надворі, постає ясний ранок. Сонце випливає з-за моря. На мачту підноситься прапор. Вітер його роздуває. Це той червоний шматок, з котрого дівчина вирізувала зорі. Видко п'ятикутні дірки на прапорі. Сурмач сурмить. Проходить борт парусника перед очима. Уздовж борту стоять бородачі з медалями, у мундирах і з великими зорями на кашкетах. Вони лаштуються і стають струнко. Обличчя всіх. Дівчина поруч. Біля дівчини ведмежа. Віддає пошану, стоячи на задніх лапах. Бородаті мисливці знаходять молодість.


1929

МАЙСТЕР КОРАБЛЯ
Роман[112]

Забирайте же с собою в путь, выходя из мягких юношеских лет в суровое, ожесточающее мужество, — забирайте с собою все человеческие движения, не оставляйте их на дороге: не подымете потом!..

Н. В. Гоголь

Nein! hier hat es keine Not:

Schwarze Madchen, wei?es Brot!

Morgen in ein ander Stadtchen:

Schwarzes Brot und weiBe Madchen.

J.W. Goethe

But the standing toast that pleased me most

Was, «The wind that blows, the ship that goes,

And the lass that loves a sailor!»

С. Dibdin

О navis, referent in mare te novi

Fluctus?

Horatius
I

Сиве волосся до чогось зобов'язує. Старечі ноги йдуть уже просто до могили. Багате досвідом життя лежить переді мною, як рельєфна мапа[113] моєї Республіки. Скільки-то води втекло з того дня, коли я, молодий, зелений юнак, окунувся в життя! Зараз мені — за сімдесят, мене термосить іноді ломота, руки дрижать, і на очі набігає сльоза. Тоді я наказую розтопити кану, кладу на підставку ноги і стежу вогники над деревом. Це такий архаїзм тепер — топити дровами, але не нарікайте на мене — я згадую свою давню юність. Дивлюся, як перебігає прекрасний вогник, символ вічного переходу енергії й розкладу матерії, простягаю до нього руки, і він гріє мої долоні, на яких лінія життя доходить уже до краю. Старість до чогось зобов'язує.

Сьогодні я бачив нашу надзвичайну «Білу Пустелю». Молодий кінорежисер із повагою потиснув мені руку й захоплено подивився в вічі. «Він не може висловити всієї радості з того факту, що бачить мене. Він радий, що бачить мене здоровим, і запрошує до себе в ательє. Він за моїми книжками вивчав кінематографію. Він перекаже товаришам по роботі, що велика людина (це я) ущасливить їх візитом». Аж утомив компліментами. Я ще раз потиснув йому руку й лишився на самоті.

«Біла Пустеля» дійсно шедевр. Такі картини з'являлися в нас раз на десятиріччя і стояли, як маяки. Ви пам'ятаєте, певно, «Народе, встань!», «Останній Клич» та «Китайське Сонце»? Що діялося в пресі з приводу «Повісьте прапор над морями!»? І, нарешті, передостанній велетень славетного Семпера Травиці — «Народження інтернації». Була спеціальна демонстрація шкіл. Діти носили прапори і плакати по вулицях, вигукуючи Травиці: «Спаси-бі, дя-дю Семпере! Ві-та-є-мо дядька Семпера!» Мікрофони збирали всі привітання й доносили їх до вух Травиці, що саме сидів біля кани в моїй кімнаті.

Тепер я знову мав щастя побачити на екрані новий крок наперед. Кіномистецтво дійшло апогею. Якими смішними здались мені витвори його на зорі існування. Ми, пригадую, ніяк не могли погодити між собою питання: «Мистецтво кіно чи ні». Ви бачите, які ми були по-дитячому нерозумні й яким дурницям віддавалися.

Наші кроки в кіно були спробами дитини, що вчиться ходити. Батьки наші винайшли фотографію. Ми цю фотографію пристосували до фіксування руху. Віддрукувавши позитиви, ми рухали їх перед щілиною в картоні. Завдяки тому, що око має властивість затримувати в собі певну долю секунди все те, що воно бачить, — ми мали безпереміжний рух. Це був примітивний стробоскоп або ще з десяток назв, якими це приладдя називали різні винахідники. Платівки скляні поволі зійшли на нескляні. Апарат знімальний відповідно реконструювався,

Відгуки про книгу Чотири шаблі - Юрій Іванович Яновський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: