Вислови, Конфуцій
— Знав.
Коли Конфуцій вийшов, Сибай, уклонившись Ума Ци, провів його наперед і став розпитувати:
— Я чув, чеснотливий муж не має упередженості. Він, що ж, також може бути упередженим? Адже князь узяв за жінку діву з уділа У, яка мала таке саме, як у нього, прізвище, але дав їй ім’я «Перша з У». Коли знає ритуали князь, то хто ж їх тоді не знає?
Ума Ци повідав усе Вчителю, і він вигукнув:
— Мені щастить. Люди неодмінно дізнаються про кожну з моїх помилок.
32
Коли Учитель співав у товаристві з іншими і йому подобався їхній спів, то він прохав почати знов і лише потім до них приєднувався.
33
Учитель казав:
— В ученості я, можливо, не поступлюся іншим, але в тому, щоб особисто стати насправді чеснотливим мужем, я не досягнув іще успіху.
34
Учитель питав:
— Хіба насмілюсь я замірятись на те, що маю вищу мудрість і людяність? Та я стремлю до них день і ніч, навчаю інших без утоми, ось це лише й можна про мене сказати.
Гунсі Хуа зауважив:
— Але ми, учні, цього саме й не можемо навчитись.
35
Коли Учитель тяжко захворів, Цзилу прохав дозволити прочитати молитву. Учитель у нього спитав:
— А чи роблять так?
Цзилу відповів:
— Роблять. У Молитовнику сказано: «Помолюся за тебе духам Неба й Землі».
Учитель заперечив:
— Я вже давно молюсь.
36
Учитель казав:
— Марнотратність веде до непокори, а ощадливість — до занепаду. Але краще занепад, аніж непокора.
37
Учитель мовив:
— Чеснотливий муж спокійний, не сором’язливий, А малих людей завжди обіймають печалі.
38
Учитель ласкавий був, але суворий. Переконливий, але не лютий,
Повен шаноби та спокою.
Глава 8. Великий первенець
1
Учитель сказав:
— Великий Первенець, він може називатися людиною найвищих чеснот. Тричі поступався троном Піднебесної, і народ не міг від захвату навіть добрати слів, щоб його уславити.
2
Учитель казав:
— Шанобливість поза ритуалом утомляє, а обережність поза ним веде до боягузтва; при сміливості поза ритуалом збурюють смуту, від щирості поза ритуалом стають нетерпимими.
Якщо чеснотливий муж прив’язаний душею до близьких, у народі квітне людяність; якщо не забув він старих друзів, народ не вчиняє ницо.
3
Коли вчитель Цзен тяжко хворів, то скликав своїх учнів і сказав їм:
— Відкрийте мої ноги! Відкрийте мої руки! У Піснях сказано:
Із трепетом остерігайся,
Немовби ти перед краєм безодні,
Немовби ти на тонкому льоді.
Віднині стало мені зрозуміло, що я можу лишитися серед живих, мої синки!
4
Коли вчитель Цзен тяжко хворів і Чемний зі Старших навідав його, вчитель Цзен сказав:
— Птахи перед смертю тужливо кричать, люди перед смертю говорять про важливе. Чеснотливий муж знаходить потрійну цінність, що полягає в Путі: у зовнішності, манерах він далекий від грубості та зневаги, серйозним виразом обличчя здатен заслужити довіру, в речах, їхньому тоні уникає ницості й фальшу. А щодо розташування жертовних чаш, для цього є свої чини.
5
Учитель Цзен сказав:
— Умілому радитися з невмілим, талановитому питати в безталанного, мати, але вдавати, що не маєш, пустим здаватися, коли повен, і залишати кривду без відповіді — так поводився мій друг колись.
6
Учитель Цзен сказав:
— Чи не це чеснотливий муж, якому ми можемо довірити сироту, долю країни завбільшки в сотню лі, якого не можна схилити до зради? він, безумовно, чеснотливий муж.
7
Учитель Цзен сказав:
— Учена людина не може не бути твердою й рішучою, бо її тягар важкий і путь далека. За тягар їй править людяність — чи це не тягар? Завершує путь, лише умираючи, — чи це не далина?
8
Учитель казав:
— Мене надихають Пісні,
Шукаю підпори в ритуалах
І завершую музикою.
9
Учитель сказав:
— Народ можна примусити до послуху, його не можна примусити до знання.
10
Учитель казав:
— Бути заколоту, коли сміливі і ненавидять свою бідність. Бути заколоту, коли надмірно ненавидять людей, позбавлених людяності.
11
Учитель застерігав:
— Вирізняйся ти хоч талантами князя Чжоу, але якщо скнарий ти і зухвалий, не буде іншого в тобі, на що дивитись!
12
Учитель казав:
— Знайти непросто людину, яка провчилася б три роки без помислів про заплату.
13
Учитель сказав:
— Будь глибоко правдивий, люби навчатись, стій на смерть, удосконалюючи свою Путь. Країна в небезпеці — її не відвідуй, у країні бунт — там не живи. Коли в Піднебесній є путь, будь на видноті, а нема путі — ховайся. Соромся бути бідним і нешляхетним, коли в країні є путь; соромся бути шляхетним і багатим, коли в ній нема путі.
14
Учитель казав:
— У справи іншого не втручайся,
Коли не на його ти місці.
15
Учитель сказав:
— Якими неосяжними, чарівними стають звуки мелодії, коли її початок виконує майстер Чжи, а кінець вінчає пісня «Крики чайок»!
16
Учитель сказав:
— Я не розумію, як може бути неприборканий лукавим, тупий нечесним і неосві-чений брехливим.
17
Учитель казав:
— Учися, мовби не можеш здобути І ніби побоюєшся втратити.
18
Учитель вигукнув:
— Піднесені, великі Шунь і Юй! володіючи Піднебесною, вони тримались від неї осторонь.
19
Учитель вигукнув:
— Яким великим володарем був Яо! Який він піднесений, величний! велике тільки Небо, і тільки Яо наслідував його. Який він неосяжний! Народ не міг добрати слова, щоб його уславити. Які великі, піднесені його вчинки! Як сяє накреслена ним наперед освіченість!
20
У Шуня було тільки п’ять сановників, і в Піднебесній настав мир. Цар Войовничий прорік:
— У мене є десять здібних до управління сановників.
Конфуцій із цього приводу сказав:
— Важко знаходити таланти, чи не так? У цьому найбільшого успіху досягли Яо і Шунь. А в царя Войовничого серед його десяти сановників була одна жінка, тому їх у нього, власне, було тільки дев’ять. Цар Освічений володів двома третинами Піднебесної, але при цьому продовжував бути підданцем дому Інь. Можна сказати, що дім Чжоу має найкращі чесноти.
21
Учитель сказав:
— Ось Юй — я в нім не бачу ґанджу. Він харчувався дуже погано, але богам і духам приносив
