Українська література » Сучасна проза » Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

Читаємо онлайн Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун
рюкзаки найвродливіших дівчат, у той час як самі ці дівчата їхали поруч на велосипедах. Я ніколи не бачив юнаків, які б задля розваги роз’їжджали на мобільному скутері чи штовхали ходунки. Саме тому я віддавав перевагу комфортному «Canta», навіть якщо мене зачислять до всіх інших нікудишніх водіїв за кермом однієї із цих бляшанок з-під печива.

Одного разу цей «Canta» на повному ходу влетів у кондитерську, а зупинив його лише водоспад із лакричних цукерок та сортового пісочного печива, і ще, можливо, страхітливі личка двох огрядних панянок, що трохи сплющились об лобове скло. Виявилося, що їхня шавка застрягла під гальмівною педаллю. Правда краща за вигадку.

Тут темою чи не кожної розмови ставав сніг або вся ота акваріумна дурня. Старі пліткарі продовжували вигадувати найнеймовірніші теорії змови, а дехто не соромився робити й необґрунтовані обвинувачення, от наприклад: приблизно у час рибковбивства у коридорі, де розташований акваріум, двоє пожильців бачили пані Алтьє…

Те, що в тому коридорі розташована її кімната і що, перебуваючи на три поверхи вище, вона навряд чи змогла би залізти крізь вікно, ніхто навіть до уваги не брав. Бідолашна Алтьє, боязлива сіренька мишка, яка не важить навіть 40 кілограмів і не сміє глянути вам у вічі, яка ніколи не скривдила ані мухи, ані рибки!

Після візиту поліціянтів директорка зібрала всіх пожильців, «аби трохи вгамувати пристрасті». Вона проінформувала, що кожну кімнату на другому поверсі обшукають «для проформи». Так наче кімната злочинця мала бути всіяна тістечковими крихтами. Ніхто не посмів запитати, чи керівництво має право оглядати кімнати. І я теж — забракло мужності.

Проте за кавою звучало чимало промовлених пошепки непрямих натяків на те, що кімнати на інших поверхах так само можуть обшукати. Супроводжувалися ці натяки запальними кивками: «О, так!»

Четвер, 17 січня

Перечитав початок свого щоденника. Можливо, трохи похмуро. Запевняю вас, що тут є й порядні люди!

Мій друг Еферт, звісно ж. Він живе окремо, якраз за рогом, у помешканні готельного типу зі своїм собакою — старим, приязним, дуже розумним, лінивим вихованцем на ймення Могаммед. Щоразу, коли в Еферта загострюється подагра, саме я вигулюю його пса. З вигулом не виникає значних труднощів, і це враховуючи мій обмежений простір, адже в Мо він ще обмеженіший. Одна петля навколо будівлі — оце й усе. З десяток підмочених стовбурів і раз на день купка екскрементів на траві, яку мені доводилося прибирати у маленький пластиковий пакетик, бо ж за мною стежили з десятка вікон. Якби я залишив лайно там, де воно було, то зчинилася би бійка за те, хто перший поскаржиться на мене.

Ще є Едвард. Небагатослівний чолов’яга. Його важко зрозуміти через параліч, але він дуже ретельно підбирає майже нерозбірливі слова. Але щоби він не промимрив — ви це знаєте, — кількаразове повторення «Перепрошую?» буде того варте. Те, що Едвард заощаджував у словах, він витрачав на розважливе спостереження.

Грітьє — справжня любка, приязна і співчутлива, без улесливості.

Греме, наразі останній з цієї групи, видається беззахисним та самозаглибленим, проте завжди чеше щиру правду, нікого не ображаючи при цьому.

Із цими людьми я не проти посидіти за чашечкою чаю. А це й справді більшою чи меншою мірою береться до уваги, коли забагнеться чогось такого простого, як-от посидіти із кимось по-компанійськи. Ми всі мали свої закріплені місця: за обіднім столом, у грі в бінґо, на заняттях «Рухайся під музику», у кімнаті для медитацій. Якщо хочете, щоби вас зненавиділи, лишень спробуйте сісти на чиєсь місце й не зрушити, коли хтось з-поміж цих здитинілих трясихвостів підійде до вас і закопилить губки: «Це я тут сиджу». («Ну, якби я ризикнув таке сказати, ви би, певно, завмерли на якусь мить. Простісінько перед моїм носом»). Це якщо вас не попередили, коли ви ще тільки-но вмощувалися на вільний стілець: «Тут сидить така-то пані!» Після цього всі завжди перепрошують та підводяться. Хоча, щиро кажучи, варто було би не поступатися місцем, а просто промовити, вказавши на вільні місця: «Сьогодні вона посидить он там, а якщо ні, то нехай котиться під три чорти».

П’ятниця, 18 січня

Упродовж останніх трьох днів дирекція ввела обмежувальні заходи щодо прогулянок. Та й зрештою, кому схочеться ризикувати зламати собі стегно? Але подібне нововведення аж ніяк не покращило загального настрою. Ні, пожильці не були схильні більше часу прогулюватися, коли ще не було слизько, одначе більшість неквапливо проходжувалися до торговельного центру, поштової скриньки чи парку. Просто що суворіша заборона, то сильніше кортить. Нині старі пліткарі сидять біля вікон, витріщаються на сніг, який найближчим часом не розтане, і скаржаться на місцеву раду, яка розчищає дороги, однак тротуари та велосипедні доріжки залишає вкритими коричневим брудом. І вони таки мають рацію.

Працівники розчистили східці перед входом, аби ми могли безперешкодно пройти від дверей до автобусної зупинки. Проте болісна невизначеність щодо того, що ж очікує на іншому кінці, коли ти зійдеш з мікроавтобуса, змушувала більшість пожильців не ризикувати. Страх — порадник у всіх життєвих ситуаціях.


Рибна буря в чайній чашці якось сама собою втихомирилася. Це була лише справа часу, коли людську увагу відволіче щось інше. Аж ось і воно — оце «щось інше»: крім снігу, почали ширитися чутки про те, що міська рада хоче встановити тариф на паркування. Старі непокоїлися, що якщо доведеться згодовувати лічильнику зайвий євро, їхні діти приїжджатимуть рідше. Якби мої діти відкладали відвідини лише через один клятий зайвий євро, то хай би в такому разі взагалі мене не провідували. Коли я

Відгуки про книгу Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: