Без козиря - Петро Йосипович Панч

— Тепер і в Харкові не зупиняться.

— Поженемо, аж курітиме! — сказав і Курибіда. — Аби тільки скоріше аероплани полетіли.

— Хіба їм довго збиратися: навісив крила, запустив мотор і лети.

Ешелон з літаками стояв поруч з цейхгаузом, і Курибіда дивився на нього вже як на святковий подарунок. З кожною хвилиною настрій у Курибіда підносився. Йому вже не терпілось поділитися з кимось цією новиною. Одержавши в цейхгаузі телефони, Курибіда забіг ще наостанку в штаб за картами. Писар, довідавшись, з якої він частини, зрадів:

— Ти вже справився?

— Уже.

— Тоді ось тобі пакет, це накази, розумієш? Негайно треба доставити в полк. Тільки нікуди з ними не заїзди. Здаси самому начальникові штабу. Марш!

Товстий пакет з двома хрестиками на алюрі Курибіда засунув за пазуху.

Назад він вирушив надвечір. Гаряче сонце скотилося вже за обрій, і на трави непомітно спадала роса. Тихий, як сон, вітрець ходив по хлібах, дмухав на квіти й бринів тисячами ніжних струн. Кінь, відпочивши, бадьоро вистукував копитами по лункій дорозі. У такт йому на сідлі підстрибував Курибіда, обвішаний, мов старець торбинами, новими телефонними апаратами. Йому хотілось співати, а ще більше — якнайскоріше розповісти кому-небудь новину.

На околиці маленького висілка Курибіда зустрів розвідника Удалова. Він тяг за поводок коня, який шкутильгав на одну ногу, а попереду ступав, теж припадаючи на одну ногу, Ілько. В його спину був направлений гострий багнет. Курибіда інстинктивно втяг голову в плечі, але тут же відчув, що Удалов тепер став йому близьким, мало не рідним. Він стрибнув на землю й запобігливо потис Удалову руку. До Ілька Курибіда навмисне став спиною. Вони зупинилися проти воріт чийогось зеленого подвір'я.

— Звідкіля їдеш? — спитав Удалов.

— Був на станції. — Новини розпирали йому груди. — Що я там бачив! — Але, зирнувши на Ілька, прикусив язик.

Удалов зацікавився:

— Кажи, кажи. Йому вже доріжка на той світ. Хіба Богові розкаже.

Курибіда розповів спочатку, яку він почуває радість, потім про важку артилерію і нарешті про аероплани, які не пізніше як завтра трощитимуть більшовиків. Згадав навіть про вагон з динамітом. Такій звістці зрадів і Удалов і вже по-приятельському поплескав Курибіду по спині:

— А це що в тебе за пазухою?

— Карти і якісь секретні накази. А ти куди ведеш цього хлюста?

— У контррозвідку. Партизан, сучий син, та ще з Байдиного загону. Шльопну я його, мабуть, отам за висілком, щоб не пертись аж на станцію. Кінь зовсім підбився. Десь, чортяка, підкову загубив.

Від цих слів Курибіда знітився. Може, Удалов уже й про нього доніс що-небудь у контррозвідку, а може, сьогодні донесе? Тоді й його цією ж дорогою поведуть, як Ілька. Уже ж капітан не випадково, мабуть, до нього так придивлявся. Але ж Курибіда тепер за справу Добрармії і життя не пошкодує. Удалов мусить знати про це й пересвідчитись у його відданості. Враз Курибіді майнула думка, від якої аж йокнуло серце. Він же може не тільки прихилити до себе Удалова, а ще й заслужити подяку від самого капітана, і він, перш ніж сказати, замахав руками:

— Не стріляй його!

— Тобі що, шкода?

— А ти хочеш, щоб тебе відзначили?

— Питаєш!

— Так я тобі, як другові, скажу. Тільки ж і про мене тоді не забудь.

— Ну кажи вже.

— Ти знаєш, кого ведеш у контррозвідку?

— А на чорта він мені здався. Партизан, якийсь Бака… Бакалов, чи як його.

Ілько не міг удержатись на натруджених ногах, до того ж охлялий з голоду, шукаючи підпори, схилився на низенький паркан. Почувши останні Курибідині слова, звів голову й запитливо втупився в телефоністову потилицю. Біля його ніг стояли в брезентових чохлах телефонні апарати. Курибіда, притишивши голос, сказав:

— Ніякий він не Баканов. Це знаєш хто?

— Хто? — Удалов аж нахилився до Курибіди.

— Син Гордія Байди!

Обличчя Удалова витяглось, ніби він необережно проковтнув голку:

— Брешеш!

— Не брешу. Я впізнав його.

— Справді ти Байда? — гукнув Удалов уже до Ілька.

Ілько кусав губи й мовчав. Курибіда намагався не зустрітися з ним поглядом.

— А відкіля ти його знаєш? — уже з нотками підозри спитав Удалов.

— Мені доводилось бувати на їхній шахті. Що б же я став брехати? — І щоб ублажити Удалова, він улесливо додав: — Я ж тебе знаю: ти кожного наскрізь бачиш. Та його й капітан Кіт-Котенко знає. Можеш перевірити.

— Так за це ж може бути хрестик! От спасибі тобі, Курибідо! А я, грішним ділом, думав, що ти ідейний!

Курибіда почервонів, Удалов зрозумів це по-своєму:

— Тепер я одним духом доставлю його капітанові Кислому. Треба тільки води напитися. На гвинтівку, постережи його, а я забіжу в цю хату.

Удалов прочинив хвіртку й ступив до двору. Він ще не встиг дійти до порога, як з-під ґанку вистрибнув кудлатий пес, завбільшки з теля, і, обметнувши довкола, стрибнув на Удалова. Розвідник не встиг навіть нахилитися за каменюкою, як гострі зуби вп'ялися йому в тіло. Він закричав. Курибіда підкинув гвинтівку до ока й вистрелив у собаку. Собака заскімлив і кинувся за хату, а підстрелений Удалов поточився і впав лицем у спориш.

На крик вибігло з хати маленьке дівча в довгій спідниці й злякано зупинилось. Удалов хрипів і загрібав руками спориш. Курибіда деякий час стояв приголомшений, потім підбіг до Удалова, кинув на землю гвинтівку й почав рвати на ньому комір гімнастерки. На спині показалась уже червона пляма. У хаті, певне, крім дівчинки, більш нікого не було. Щоб не привертати зайвої уваги до того, що трапилось, Курибіда вирішив перенести Удалова до хати. Удалов стогнав, з рота йому булькала кров, але настрашений Курибіда стогнав ще дужче:

— Хіба ж я нарошне! Удалов, голубчику, от хрест святий, я тільки хотів урятувати.

Потім Курибіда взяв його під руки й потяг до хати. Коли він нахилився, пакет випав з-за його пазухи.

Ілько зрозумів ситуацію, щойно Курибіда кинув гвинтівку. Пес забіг десь у садок, дівчинка побігла за солдатами в хату, тоді Ілько вскочив у двір, схопив гвинтівку, підняв пакет і засунув у кишеню. До Курибідиного коня він скрався попід хатою і, схопивши ще телефонний апарат, вистрибнув на коня. Тепер коли б Курибіда навіть помітив його на коні, уже б не міг нічого вдіяти — гвинтівка була в Ількових руках, а в гвинтівці