Шлях Срібного Яструба - Дмитро Білий

— Я, цар Сай, кажу тобі, вождю Отану й усьому твоєму війську — наш воїн готовий вийти на герць. Але виникла суперечка — хто ж буде битися від нашого війська — гот чи алан? Тому з нашого боку на двобій вийде воїн, який прийшов до нас з далекого острова Скандзі. Його ім’я — Гарм Чорний Пес!

Військо готів і аланів вибухнуло переможними викликами.

З першого ряду аланської кінноти виїхав на великому вороному коні високий широкоплечий воїн.

На його голові був високий шолом з чорного металу. Обличчя Гарма закривав замість забрала людський череп. З верху шолома спускався довгий гребінь з воронячого пір’я. На широченних плечах висіла плямиста шкура гепарда. На панцирі, зробленому з темного, немовби обсмоленого металу, виднілося зображення вовка, а на грудях висів амулет — засушена кістлява людська рука. В правиці Гарм тримав тяжкий спис із широким наконечником, від якого відходив довгий гак. В лівій руці у нього був тяжкий, окутий бронзовими пластинами щит. На боці у північного воїна висів довгий меч у дерев’яних, окутих мідними обручами піхвах, коротка бойова сокира з надзвичайно широким лезом, а біля сідла був прикріплений цілий оберемок метальних дротиків.

— Я, воїн Гарм, готовий прийняти бій не на життя, а на смерть з будь-яким воїном клану Срібного Яструба! І нехай цей бій остаточно вирішить суперечку між скіфами та готсько-аланським союзом! Я готовий битися будь-якою зброєю! І один з нас не вийде живим з цього кола!

Голос Гарма був глухим, здавалося, що він лунає з якоїсь темної і зловісної печери.

Сагір ще раз озирнувся туди, звідки мав з’явитися Атей. Але брата не було.

— Ну що, Астаге, — звернувся Сагір до свого побратима, — прийдеться тобі позичити свій щит.

Астаг кивнув головою, зняв зі свого плеча щит і протягнув його Сагіру.

— Спробуй не приймати ближнього бою, більше намагайся перемогти цього Гарма хитрістю й швидкістю. Видно, що цей дуболом міцний, але, здається, не дуже спритний.

— Здається, що саме так, — кивнув головою Сагір, зручніше перехоплюючи щит Астага.

— Не переймайся, — промовив Астаг, — щит у мене міцний і чимало разів рятував мене від смерті. Я освятив його ще десять років тому…

— Добре, добре! — хлопнув Сагір побратима по плечу, — все буде гаразд. Ну а якщо… То придивись за Атеєм.

Астаг мовчки кивнув головою.

Глава 8. Смертельний двобій

— Я, сколот Сагір, воїн Срібного Яструба, син коваля Аріанта приймаю твій виклик, Гарме! — із цими словами Сагір виїхав назустріч воїну з Півночі, — перший герць я присвячую богу Папаю, покровителю Блискавки!

Ряди скіфських воїнів вибухнули бойовим закликом:

— Агов! — пронісся по шеренгам воїнів Срібного Яструба гучний заклик.

— Одін! — ревонули готи, потрясаючи своєю зброєю.

— Боги Хеля! — закричав Гарм. — Вам я присвячую голову цього жалюгідного скіфського вояки!

Гарм і Сагір пустили своїх коней по колу, постійно залишаючись навпроти один-одного. Коли їх коні вже гнали чвалом, Гарм і Сагір одночасно вихопили з горитів свої луки. Дві стріли одночасно злетіли у повітря і, зіткнувшись у центрі кола, впали на землю. Ще від двох стріл Гарма Сагір встиг ухилитися, відкинувшись на правий бік свого коня. Гарм вправно встиг підставити щит під стріли Сагіра. Одна стріла вп’ялася у дубову кромку щита, окуту темним металом.

Гарм стріляв напрочуд швидко і, хоча Сагір не відставав у спритності, більше часу йому приходилося ухилятися від ворожих стріл або відбивати їх своїм щитом. Нарешті йому вдалося попередити постріл Гарма своїм пострілом. Довга скіфська стріла із білим оперенням свиснула в повітрі і вп’ялася в ногу Гарма. Але той, майже не звертаючи на неї уваги, зламав древко стріли й відкинув її на землю. Сагір вистрілив ще раз, але Гарм відбив стрілу своїм луком і вистрілив у відповідь. Сагір відкинув свій лук і встиг перехопити рукою стрілу біля самого свого обличчя.

Гарм теж відкинув свій лук і схопив довгий спис, який встромив у землю перед початком двобою, і, перехиливши спис перед собою, погнав свого коня прямо на Сагіра.

— Сагіре, спис! — почув Сагір голос Астага і, виставивши навмання руку, схопив кинутий побратимом бойовий спис.

Воїни погнали своїх коней назустріч. Здавалося, що зараз вони водночас простромлять один одного своїми списами.

Воїни дивилися, затамувавши подих, на цей небачений навіть у їх сповненому бойовими виправами житті двобій.

Спис Сагіра вдарив у щит Гарма й розлетівся на трізки. Одночасно ворожий спис з такою силою вдарив у щит Сагіра, що скіф ледь не вилетів з сідла. Кінь його встав на дибки, завалюючись на спину. Уламки щита Сагіра полетіли на землю.

Сагір покотився по землі. Тепер він майже не міг рухати лівою рукою. Він тільки встиг вихопити свій меч, як Гарм знову налетів на нього. Хапаючи ротом повітря, Сагір ледь встиг відбити удар списа. Сили швидко залишали його. Здавалося, що Гарм Чорний Пес за допомогою якоїсь потойбічної здатності витягує зі свого супротивника останні сили. Хитаючись, Сагір підвівся й застиг, очікуючи нової атаки.

Але Гарм, впевнений у своїй перемозі, не поспішав. Він зупинив коня й легко зіскочив з нього. Спис він відкинув, і тепер у його руках грізно зблиснув вороненим лезом довгий меч.

Сагір зробив випад своїм мечем, але Гарм легко відбив його щитом і вдарив ногою у чоботах, окутих залізом, у груди. Сагір, випустивши меч з рук, впав навзнак.

Готи і алани переможно заревіли. Воїни Срібного Яструба похмуро мовчали.

Раптом, поки Гарм Чорний Пес неспішно наближався до Сагіра, готуючись нанести останній, смертельний удар, між рядами скіфських воїнів проскочив змилений кінь і вихопився на край кола, у якому відбувався двобій…

…Атей миттєво зрозумів, що Сагіру до загибелі залишилися лічені секунди.

— Сагіре! — закричав Атей, піднесши над головою Щит Таргітая. — Тримай!

Блискучий диск Щита Таргітая майнув у повітрі, і відблиски червоних вогнів сотень смолоскипів яскраво спалахнули на його поверхні. Сагір встиг схопити Щит, коли Гарм Чорний Пес вже стояв над ним із занесеним мечем. Сагір підняв Щит Таргітая над головою й прийняв ним смертельний удар тяжкого меча Гарма.

Почувся лязкіт, луна від удару прокотилася по рядам воїнів. У руках Гарма залишився тільки уламок меча.

Сагір підхопився на ноги, смертельна втома миттєво полишила його. Він підскочив до Гарма і щосили вдарив його щитом у груди. Від удару Гарм покотився по землі.

Між рядами воїнів Срібного Яструба прокотилася хвиля переможного заклику.

Довге, нелюдське виття вихопилося з грудей Гарма. Він вскочив і, вихопивши свій кинджал, кинувся на Сагіра.

Атей застиг.

Сагір, підхопивши уламок меча