Нортенгерське абатство - Джейн Остін

Аллени зустріли її з усією сердечністю, що було цілком природно, беручи до уваги раптовість її приїзду та їхню постійну прихильність до неї. І коли вони почули, як з нею повелися в абатстві, — хоча місіс Морланд говорила про це вельми стримано, анітрохи не апелюючи до їхнього співчуття, — їхній подив і гнів перехлюпнулися через вінця.

— Кетрін заскочила нас учора ввечері зненацька, — сказала місіс Морланд. — Усю дорогу їй довелося їхати в поштовій кареті, зовсім самій, а до ночі з суботи на неділю вона навіть не знала, що їй доведеться отак повертатися додому. Генералові Тілні через якусь його дивну примху раптом набридла її присутність, і він майже вигнав її з дому. Звичайно, з його боку це вельми негостинно. Він, певно, дуже дивна людина. Але ми так раді, що вона знову з нами! І до того ж великою розрадою є те, що вона виявилася не такою вже безпомічною істотою і змогла про себе подбати. Містер Аллен висловив з цього приводу розумне обурення, як і належало розсудливому другу. І місіс Аллен визнала його слова дуже доречними і негайно їх повторила. Його здивовані вислови, здогадки й пояснення вона одразу ж підхоплювала, додаючи єдине власне зауваження, яким вона заповнювала кожну випадкову паузу:

— Та й справді, терпіти не можу цього генерала!

Після виходу містера Аллена з кімнати «Та й справді, терпіти не можу цього генерала!» було нею повторено двічі так само обурливо, але без вагомого розвитку думки. Утретє цю фразу було дещо розвинуто, а, повторивши її вчетверте, місіс Аллен одразу ж додала:

— Ви тільки подумайте, моя люба, як чудово мені зашили в Баті ту жахливу дірку в моєму найкращому брабантському мереживі! Тепер цього місця навіть не помітити. Колись я вам це мереживо обов’язково покажу. Врешті-решт, Кетрін, Бат — приємне місце. Можу вас запевнити, мені було шкода його залишати. Дуже добре, що ми там зустріли місіс Торп, чи не так? Спочатку, як ви знаєте, ми почувалися вельми самотньо.

— Так, але це тривало недовго, — сказала Кетрін, очі якої заблищали від згадки про те, що саме їй уперше скрасило перебування в Баті.

— О так, звичайно. Незабаром ми зустрілися з місіс Торп, і нам більше нічого не було потрібно. Моя люба, як, на вашу думку, чи ці шовкові рукавички ще добре виглядають? Знаєте, я поновила їх, коли ми вперше пішли до Нижніх залів, і від того часу я їх надягала багато разів. Ви пам’ятаєте цей вечір?

— О, ще б пак! Дуже добре пам’ятаю!

— Ми провели його дуже приємно, чи не так? Тоді з нами пив чай містер Тілні. Я завжди вважала, що з ним проводити час ще приємніше — він така мила молода людина. Мені здається, ви навіть танцювали з ним, але я не впевнена. Пам’ятаю лише, що на мені була моя улюблена сукня.

Кетрін була неспроможна бодай щось відповісти. І, трохи поговоривши на інші теми, місіс Аллен повернулася до самого початку.

— Та й справді, терпіти не можу цього генерала! А на вигляд він така люб’язна та гідна людина! Не думаю, місіс Морланд, що вам будь-коли доводилося зустрічати більш виховану людину. Його житло, Кетрін, було здано наступного ж дня після того, як він його залишив. Та це й не дивно — ви ж знаєте, що таке Мільсом-стріт.

Дорогою додому місіс Морланд намагалася втовкмачити дочці, наскільки їй пощастило мати таких друзів, як містер і місіс Аллен, які завжди бажали їй добра, і що їй не слід надавати такого значення неповазі або недоброму поводженню Тілні, яких вона ледве знає, тоді як найдавніші друзі зберігають до неї своє добре ставлення й прихильність. У всьому цьому містилося чимало здорового глузду. Але в людському житті іноді виникають ситуації, де здоровий глузд виявляється майже безсилим. І почуття Кетрін заперечували доводи матері. Саме від поведінки цих малознайомих людей залежало нині все її щастя. І доки місіс Морланд успішно підкріпляла свої думки справедливістю своїх же тверджень, Кетрін мовчки розмірковувала про те, що зараз Генрі, певно, уже прибув до Нортенґера; зараз він, певно, уже дізнався про її від’їзд; а зараз усі вони, мабуть, уже вирушають до Херефорда.

Розділ XXХ

Кетрін ніколи не була властива природна посидючість чи особлива старанність. Але хоч якими були ці вади в минулому, її мати не могла не помітити, що тепер вони стали яскраво вираженими. Кетрін не могла просидіти спокійно або ж робити якусь справу й десяти хвилин поспіль — вона безперестанку гуляла по саду, нібито їй весь час хотілося рухатись, і, здавалося, вона навіть віддає перевагу ходінню по дому над сидінням у вітальні. Однак ще більше ця зміна була помітна в тому, що Кетрін зовсім втратила життєрадісність. У блуканнях і бездії її колишні звички виглядали ніби яскравішими. Проте її мовчазність і смуток, навпаки, зовсім не відповідали тому, що було властиво їй раніше.

Протягом перших двох днів місіс Морланд спостерігала за всім цим, не відреагувавши навіть натяком. Та коли після триденного відпочинку Кетрін не стала веселішою, не почала робити щось корисне для дому й не зацікавилась шиттям, мати не змогла більше втриматися від м’якого докору:

— Кетрін, люба моя, боюся, ти стаєш надто вже вишуканою леді. Якби бідолашному Річарду було ні на кого покластися, окрім тебе, не знаю, коли були б готові його шийні хустки. Бат посів у твоїй голові надто багато місця. Усьому свій час — і балам, і виставам, і праці. Ти достатньо довго розважалась. Пора братися до діла.

Кетрін одразу ж взялася за шиття, сказавши зі смутком, що «Бат у її голові… посідає не так уже й багато місця».

— Отже, ти занадто мучиш себе через генерала Тілні. Це безглуздо з твого боку. Ставлю десять проти одного, що ти більше ніколи його не побачиш. Нема чого засмучуватись через дрібниці. — Помовчавши трохи, вона додала: — Сподіваюся, Кетрін, ти не розлюбила свій дім через те, що він не такий пишний, як Нортенґер? Якщо це сталося, поїздка пішла тобі на шкоду. Хоч би де ти була, завжди слід радіти тому місцю, де ти перебуваєш, особливо власній домівці — адже тут доведеться провести більшу частину життя. Мені не дуже сподобалося, коли за сніданком ти так багато розповідала про французькі булки, які печуть у Нортенґері.

— Ні, на хліб я ніколи не звертаю уваги. Мені