Софія - Олесь Ульяненко
1975 РІК. ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА
Їх несподівано, як завжди буває, об’явилося четверо. Четвертою була висока чорноволоса, з красивими, як для тринадцятилітнього віку, трохи провислими грудьми, з карміновими губами, які відкривали два білих різці, що блищали клавішами на сонці. Рудоволоса насторожилася, наче бажала скинути грубу провінційність і водночас, відчуваючи перший біль ревнощів, показати, що вона до останнього готова боротися за цього високого, неговіркого, з міцно посадженою, як горіх на гілку, головою, хлопця. Але чорна вибрала зеленоокого, того, що несподівано провалювався поглядом, і очі робилися у нього сірими, широкоплечого і меншого зростом, видно, столичним чуттям розгледівши у ньому лідера. Потім вони пішли на озеро, всі четверо. За тиждень, це буде нагадувати рівномірне розхитування маховика ритуалу, що закінчиться, вірніше, покладе початок нового життя. Вони йшли стежкою, а руда, дивуючись і лякаючись водночас, віддавалася почуттям, новим, але зі старими запахами. Вона гадала, що прошила обох хлопців назавжди, а виявилося зовсім інакше. Інакше, ніж їхня таємниця, ніж щось, ну, щось… Вона розуміла, що на чорняву запав і здоровань. Сонце, пісок, рівне скло води… Але спокою вони не відчули… вірніше, вона – руда – зрозуміла, що блаженство спокійних днів утрачене, і вона, як і кожна маленька жінка, знала, що вони втрачають. Рудоволоса роздяглася. Зовсім, догола. Хлопці вперше бачили її таку. Повільно вигинаючи спину, крутячи тугенькими сідницями, вона повільно зайшла у воду. Пропливла трохи. Лягла на спину, широко розставила ноги, і хлопці побачили, як вода грається бутоном волосся між її ногами. Чорнява, навпаки, ховала свої груди і все інше під зеленим, до ядучого кольору, купальником, і це викликало і у меншого, й у більшого захват, наче ти на льоту ковтаєш повітря. Вона, чорнява, і справді була повітрям. Руда просто зробилася чудесною буденністю, а буденність не може весь час займати місце маленького поганського божества. І зараз вона мстилася… Там, у воді… Ніхто від того не виграв, як ніколи не виграє молодість, бо вона швидко проходить, швидше за метеоритний дощ, швидше за слід комети, але приносить отруту у ваше життя. І той, що з зеленими очима, які, перекидаючись кудись, робилися сірими; і та, котрій судилося отруїти його почуття, і та, яка любила його як таємницю, пізніше, через роки, сказали в один голос: це тоді було так, наче на світанку тобі здається, що ти прокидаєшся в іншій кімнаті, хоча лежиш у своєму ліжку, перед своїм вікном і спостерігаєш давно вже звичний пейзаж. Рудоволоса виявилася хитрішою – щоб урятуватися, треба обіпертися на щось більше, сильніше за інстинкт. Вона завжди була розумною, ця руда, тому вона знайшла ще когось, і коли вона прийшла одного сухого вечора з теплим, віддаленим для всіх, незрозумілим поглядом, «нарешті», – подумав один, і другий, і третя, – вона заспокоїлася. Бо руда просто помстилася, хоча про це не знала. Вона віддалася якомусь останньому покидьку з немитою проміжністю, прищами навколо рота і блазенським одвислим животиком. Вона мудро промовчала, як на тринадцятилітню, а заходилася будувати плани, давно закинуті, через приховані любовні інтриги. І справа зрушила з коліс. Нарешті вони таки домалювали мапу місцевості. І вона, ця місцевість, їхня місцевість, була як Якутія, тобто Саха…
Ось що, напевне, думав наркоман-майор, коли говорив про тих дівчат, що ігри ніколи не змінюються, лише набирають других форм. Його черепок не витримав, бо він зрозумів, що все життя ним гратимуть, як і його руда дружина, в котру він закоханий до безтями. Він лише