Маленькі жінки. II частина - Луїза Мей Олкотт

Сестри були вдягнені в костюми із тонкої сріблясто-сірої тканини (їхні кращі літні вбрання), у волоссі й на грудях пломеніли червоні троянди, тож виглядали саме такими, якими й почувалися, – дівчатками з приємними обличчями й щасливими серцями. На час святкувань вони відволіклися від повсякденних справ, від свого повного праці і турбот існування, щоб прочитати задумливими і мрійливими очима цей чудесний розділ з роману про жіноче життя.

Сімейство хотіло обійтися без формальностей та дотримання суворих обмежень етикету, все мало бути якомога простіше, природно і по-домашньому, тож тітка Марч, котра щойно з’явилася на порозі, була шокована, побачивши, що наречена притьма спускається по сходах, щоб вітати гостю, що наречений прикріплює над дверима квіткову гірлянду, яка щойно впала, а на сходах промайнула постать отця-священника, який крокував нагору з пляшками вина в кожній руці.

– Так що ж це таке! – вигукнула стара дама, зайнявши відведене для неї почесне місце й розправляючи із сильним шелестом складки своєї блідо-лілової муарової сукні. – Тебе ніхто не має бачити аж до останньої хвилини, дитинко.

– Моє весілля не вистава, тітонько, а гості прийдуть не за тим, щоб розглядати мене, критикувати мою сукню й підраховувати, скільки коштував мій весільний сніданок. Я дуже щаслива, що мене не турбують розмови про моє весілля, і я збираюся зробити його таким, як вважаю за потрібне. Джон, дорогий, зараз я подам тобі молоток, – і Мег зникла у передпокої, щоб допомогти «цьому Бруку» в його надзвичайно недоречній справі.

Пан Брук навіть не сказав «дякую», але, нахилившись, щоб взяти цей неромантичний інструмент, поцілував свою чарівну наречену з таким виглядом, що тітонька Марч поспішила вийняти носовичок, аби витерти сльози, котрі несподівано навернулися на її колючі старі очі.

Раптом почувся сміх Лорі, що супроводжувався вигуком, який, здається, порушував усі пристойності:

– Юпітер Амон[5]! Джо знову перевернула пиріг!

Це повідомлення спричинило неабияку метушню, яка ледь вляглася, коли будинок почав заповнювати натовп кузин і «свято прийшло», як зазвичай казала в дитинстві Бет.

– Не дозволяй цьому юному гігантові підходити близько до мене: він докучає мені гірше за комарів, – шепнула на вухо Емі тітонька Марч, коли кімнати заповнилися гостями, над якими височіла коротко стрижена чорна голова Лорі.

– Він обіцяв сьогодні поводитися дуже добре. Насправді він здатний бути абсолютно чарівним, коли захоче, – відповіла Емі й вислизнула, щоб попередити Геркулеса[6] про необхідність триматися подалі від дракона, але це попередження призвело до того, що юний герой взявся переслідувати стару даму з такою самовідданістю, що привів її до цілковитого сум’яття.

Не було ніякої весільної процесії, але, коли пан Марч і юна пара зайняли свої місця під квітковими гірляндами, в кімнаті раптово запанувала тиша. Мати й сестри юрмилися поруч, ніби не бажаючи розлучатися з Мег. Голос батька не раз переривався від хвилювання, що, втім, лише робило службу ще красивішою й урочистішою.

Рука нареченого помітно тремтіла, і його відповідей було майже не чути, але Мег глянула прямо в очі чоловіка й сказала «так» з такою ніжною довірливістю в голосі, що серце матері здригнулося від радості, а тітонька Марч вголос схлипнула.

Ні, Джо не заплакала, хоч був момент, коли сльози підступили до її очей. Від цього прояву почуттів її врятувало лише усвідомлення того, що Лорі пильно дивиться на неї з кумедним виразом лукавих чорних очей – виразом, в якому до веселощів додавалося глибоке душевне хвилювання. Бет ховала обличчя на плечі в матері, але Емі стояла велично й нерухомо, немов витончена статуя, а яскравий промінь сонця торкався її білого чола й червоної квітки у волоссі, що, до речі, надзвичайно їй личило.

Те, що відбулося згодом, не було прописано в шлюбних церемоніях, але в ту саму хвилину, коли Мег була належним чином повінчана, вона вигукнула: «Мамі мій перший поцілунок!» – і, обернувшись до матері щиро поцілувала її. А протягом наступних п’ятнадцяти хвилин вона була більше, ніж будь-коли схожа на троянду, бо кожен із присутніх повною мірою скористався наданим йому привілеєм поцілувати наречену – від пана Лоуренса до старої Ханни, яка, в неймовірному святковому очіпку, налетіла на неї ще в передпокої, вигукуючи зі схлипуваннями і сміхом:

– Благослови тебе Бог, дорога, тисячу разів! І пиріг ні крапельки не постраждав, і все виглядає чудово.

Після цього всі пожвавішали, й кожен сказав щось блискуче, дотепне або подібне до цього, чого було цілком достатньо для загальних веселощів, бо всі раді посміятися, коли на душі легко.

Не було демонстрації весільних подарунків, оскільки всі вони вже були перенесені в маленький будиночок, який чекав Мег і Джона. Не було й обіду із безлічі страв – лише невеликий сніданок, що складався із пирога і фруктів.

Пан Лоуренс і тітонька Марч знизали плечима й переглянулися з усмішкою, коли чай, лимонад і кава виявилися єдиними видами нектару, який розливали ці три Геби. Ніхто, однак, нічого не сказав, поки Лорі, який наполягав на тому, щоб власноруч подати напої нареченій, не з’явився біля неї з навантаженим підносом в руці й спантеличеним виразом на обличчі.

– Невже Джо з необережності перебила всі пляшки з вином? – запитав він пошепки. – Або я просто перебуваю під владою ілюзії й жорстоко помиляюся, що бачив кілька пляшок лише сьогодні вранці?

– Ні, твій дідусь люб’язно надіслав нам краще вино зі своїх запасів, і тітонька Марч теж, але тато залишив лише дві пляшки для Бет на випадок хвороби, а решту відправив до шпиталю. Він вважає, що вино слід вживати тільки під час хвороби, а мама каже, що ні вона, ні її дочки ніколи не запропонують вина жодній молодій людині в нашому домі.

Мег говорила серйозно, але чекала, що Лорі засміється або нахмуриться. Він не зробив ні того, ні другого і, лише кинувши на неї швидкий погляд, сказав, як завжди, підкоряючись першому пориву:

– Що ж, мені це подобається! Я знаю, скільки бід приносить вино, і хотів би, щоб інші жінки теж робили так само, як ви.

– Сподіваюся, ти набув такої розсудливості не в результаті особистого досвіду? – у голосі Мег прозвучало занепокоєння.

– Ні, чесне слово, ні. Але й занадто добре про мене думати не варто: для мене вино не є спокусою. Я ріс там, де воно майже такий же звичайний напій, як вода, і майже такий же нешкідливий. Мені не хочеться вина, але, коли красива дівчина пропонує, важко відмовитися.

– Але ж ти відмовишся заради інших, якщо не заради себе? Обіцяй мені це, Лорі, щоб у мене був ще один привід назвати сьогоднішній день найщасливішим у моєму житті.