Біле Ікло - Джек Лондон
Ось він біжить лісом сам, полюючи за дичиною під час тривалих місяців голодування; ось він мчить попереду упряжі, яку поганяє Міт-Са, і чує голос Сірого Бобра, що кричить: «Ра, Ра!» – коли у вузькому проході упряжці доводиться складатися на зразок віяла. Ось він знов у Красунчика Сміта, бореться з різними собаками. У такі хвилини він скавчав і бурчав, а люди розуміли, що він бачить важкі сни.
Проте особливо наполегливо переслідував його один кошмар: чудовиська, які грюкають і гуркочуть, – електричні трамваї, чиє ревіння нагадувало йому рик величезних рисей. Йому здавалося, що він лежить у кущах, чекаючи, поки з дерева спуститься білка. І коли він кидався до неї, вона перетворювалася на вагон електричного трамвая, грізний і страшний, який вивищувався над ним, немов гора, зі стукотом і гуркотом вивергаючи снопи світла. Те саме було і з шулікою, якого він заманював із небесної синяви. Спускаючись до нього, птах теж перетворювався на всюдисущий вагон трамвая. Або ще: він бачив себе у клітці Красунчика Сміта. Навкруги стояли люди, що прийшли подивитися на боротьбу. Він не спускав ока з дверей, чекаючи на супротивника. І раптом на нього знову насувався трамвайний вагон. Це повторювалося тисячі разів, і щоразу цей кошмар однаково лякав Білого Ікла.
Настав, нарешті, день, коли бинти і пов’язки були зняті. Це був радісний день для всіх мешканців Сьєра-Вісти, які зібралися навколо хворого. Хазяїн поторсав вуха Білого Ікла, а той відповів йому звичним ласкавим бурчанням. Дружина хазяїна назвала його Святим Вовком, і це ім’я із захватом зустріли всі жінки.
Біле Ікло хотів був підвестись, але після кількох невдалих спроб повалився від слабкості. Він пролежав так довго, що м’язи його зовсім утратили пружність. Він трохи соромився своєї кволості, неначе вважав, що таким чином завдає якогось збитку своїм господарям. Ось чому, доклавши героїчних зусиль, він нарешті зіп’явся на ноги, хитаючись із боку в бік.
– Святий Вовк! – в один голос вигукнули жінки.
Суддя Скотт урочисто поглянув на них.
– Ви самі підтверджуєте мої слова. Я ані хвилини не сумнівався в цьому. Жоден собака не міг би зробити того, що зробив він. Він – вовк.
– Святий Вовк, – виправила його дружина.
– Так, Святий Вовк, – згодився суддя, – і віднині я називатиму його так.
– Йому доведеться знову вчитися ходити, – зауважив хірург. – Хай почне негайно. Це йому не завадить. Виведіть його надвір.
І Біле Ікло вийшов, як король, оточений усіма мешканцями Сьєра-Вісти. Він був дуже слабкий і, діставшись галявинки, приліг відпочити.
Потім уся процесія рушила далі. Помалу м’язи Білого Ікла набували колишньої гнучкості й сили, і кров енергійніше приливала до них. Так дійшли до стайні: тут лежала Коллі, а навколо неї пустували, гріючися на осонні, кілька товстеньких цуценят.
Біле Ікло здивовано глянув на них. Коллі загарчала на нього, і він зупинився на шанобливій відстані. Хазяїн підштовхнув до нього передком чобота одного з цуценят. Вовк підозріло наїжачився, але хазяїн дав йому зрозуміти, що боятися нічого. Коллі, яку притримувала одна з жінок, ревниво дивилася на Білого Ікла і гарчала: вона, своєю чергою, попереджала, що страхи його не марні.
Щеня підповзло до Білого Ікла. Той наставив вуха і з цікавістю зиркнув на нього. Потім носи їх зустрілися, і він відчув на своїй губі маленький тепленький язичок цуценяти. Біле Ікло, сам не знати чому, раптом висунув язик і лизнув морду щеняти.
Крики схвалення й оплески вітали цей вияв батьківської ніжності. Вовк був здивований і допитливо поглянув на своїх богів. Аж тут слабкість знову здолала його, і він приліг на бік, схиливши голову та, як і раніше, спостерігаючи за щеням. Решта малюків, на жах Коллі, теж підповзла до нього, і він дозволив їм залізти на себе і поперекидатися. Спочатку, збентежений оплесками, Біле Ікло тримався трохи напружено й вимушено, як то бувало з ним колись, але незабаром, під впливом веселощів малечі, що пустувала навколо нього, ця ніяковість зникла, і він уже лежав із терплячим виглядом, напівзаплющивши очі й гріючись на сонечку.
