Мазепа - Богдан Сильвестрович Лепкий

Козацький табір був, як тіло без душі.

Люди ставали гуртами й перешіптувались.

Не можна сказати, щоб смерть гетьмана постигла його несподівано, вона за ним ішла ще з-під Полтави, але людська річ умовляти в себе: ану ж воно якось... Може, ще, може... Козаки привикли до того, що гетьман не раз хворів і виздоровлював, потішали себе, що, може, й тепер покращає. Та ні! Гетьмана не стало...

Табір осиротів. І сирітство це відчував тим більше, що воно його на чужині постигло. Голови нема. Хто ним буде журитися? Хто про нього подбає? Більше ніж двадцять літ гетьман господарив, і ніяк було привикнути, що його нема в живих. Дня 23 серпня сумнопам'ятного 1709 року сонце на бендерських полях світило, та не гріло.

Войнаровський з Ганною Обидовською і Мручком біля покійники залишились. Орлик пішов сповістити короля.

Король мовчки прийняв до відома сумну вістку. «Щиро спочуваю з вами у вашому горі. Маю надію, що наслідник піде слідами свого попередника. Я пана Войнаровського дуже шаную. Прошу передати всім панам старшинам і всьому козацькому війську мій щирий жаль з приводу смерти пана гетьмана.»

Орлик подякував, вклонився і пішов.

«Я пана Войнаровського дуже шаную», - гомоніли за ним королівські слова.

Намет обставлено зеленими гильками. Посередині, між восковими свічками, лежав покійний, білий, як ярий віск.

Козацькі жінки приходили з наруччями польового квіття, що його гетьман так дуже любив та плачами сповнили весь намет.

Старшини, в кого був контуш, вдягали, а в кого ні, до Бендер їхав, щоб такий пошити. Пояси на сумний бік зав'язували.

Коло полудня шведський король не приїхав, а пішки з кількома генералами прийшов.

Несміливо й стурбовано приступив до покійника.

Довго стояв і немовби шептав щось своїми відмороженими устами.

Гетьман усміхався до свого вірного союзника.

Не мали жалю до себе. В лиху годину звела їх доля з собою та не осоромили себе. Гідний гідному дотримав слова. Гетьман не відступив короля під Полтавою, король гетьмана не видав у Бендарах.

Втратили бій, та не втратили лицарської чести.

Король прикляк, окрилену голову перед маєстатом смерти схиливши...

Потім кріпко стискав Войнаровського за руку. Обидовській висловив свій жаль, Орлика просив вести дальше канцелярське діло й, кланяючись направо й наліво, подався через яр до свого табору.

Ще вчора було їх двоє, нині він один залишився.

Цього вечора нікого не кликав до себе, нікого не приймав.

Всю ніч не спав. Читав Плутарха і Псалтир.

1Ганнібал перед брамою (лат.)

2Третього не дано (лат.)

Хай живе король Карл! (лат.)

4Вигадує (нім.)

5Залишки, вихоплені після аварії корабля (лат.)

6Теке - монастир

7Домуз - свиня

8Ракія - горілка

9Тахе - літні, легкі шапки

10Софта - учень магометанського богословія

11Тюрбе - гробниця

12Ідіот

13Я людина (лат.)

14Українець (лат.)

Ваша милосте (нім.)

16Як мокрий пудель (нім.)

17Благородні угоди приносять благородних друзів (лат.)

18Манія величі (лат.)

19Цареві пощастило (нім.)

20З любов'ю (італ.)

21 Мій любий друже (нім.)

22Європейський театр (лат.)

23Доброго видужання (нім.)

24Нічого не буває без причини (лат.)

25Маленьке хвилювання (нім.)

26Дрібниця, мої панове, дрібниця (нім.)

27По-перше (лат.)

28По-третє (лат.)

Завжди те саме (лат.)

---------------