Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію - Ерленд Лу

що ти мене питав? — кажу я, закінчивши вищенаведений шматок. Я питав, чи треба мати хороші оцінки для того, щоб знімати фільми, каже Бім. Звісно, ні, відповідаю я. Ніколи не бувало такого, щоб про фільм судили за оцінками, які режисер отримував у школі, людям начхати на оцінки, аби фільм був хороший, кажу я, от якщо фільм поганий, тоді хто-небудь може й поцікавитися, а що там стояло у нього в щоденнику, тому гарні оцінки теж не завадять, кажу я. Власне, не обов’язково, проте й не завадить. Такою була моя відповідь Біму, який трохи заплутався, та, по суті, він зовсім непоганий хлопчисько, який якимось чином опинився раптом у моїй квартирі і от сидить тут і робить уроки.

У 1323-му Фінляндія була крихітною країною, пишу я далі, але вже до 1595 року вона збільшилася майже вдвічі. Так написано в путівнику. Педагогічні здібності датчан проявилися в тому, що вони представили всю картину розвитку фінського ареалу протягом 600 років, і, як мені здається, я спокійно можу використовувати її у себе, адже ті люди, які побували у Фінляндії в 1976 році, навряд чи захочуть повторити цю подорож саме тепер, у них знайдуться інші справи, вони читають зараз інші брошури, з тих пір вони наподорожувалися досхочу, і якщо, як і раніше, здатні здійснювати подорожі, то, гадаю, вони оберуть більш екзотичні країни, бо ці люди люблять бути в перших рядах, неодмінно хочуть бути в перших рядах, — у них це свого роду одержимість, отож щойно інші теж відкриють для себе Фінляндію, їм вона вже й задарма не потрібна, ця риса безперечно мене дратує, це ж снобізм геть кепського штибу, тому до біса всіляких всезнайок, які в 1976 році проводили відпустку у Фінляндії; можливо, я занадто суворий, але не можу інакше, тому до біса їх — і крапка. У 1617-му Фінляндія знову приросла новими землями, пишу я далі, цього разу на сході, а в 1721 році трохи зменшилася, треба ж, а в 1743-му (подумати лишень) вона стає ще меншою; важкі, вочевидь, настали часи, сповнені негараздів, чвар і безладу, та ось нарешті в 1809 році Фінляндія виросла до гігантських розмірів, кордони розсунулися далеко на північ і на південний схід, це вже та Фінляндія, яку ми знаємо, моя Фінляндія, моя велика Фінляндія. I had a farm in Finland,[17] подумав я раптом ні з того ні з сього. У 1920 році країна знову зменшилася, пишу я, у 1940-му зменшилася ще трохи, а в 1944-му ще трішечки, не те щоб вона стала маленькою (цього в жодному разі не можна сказати), та все-таки була вже не такою великою, як на початку XIX століття, — одне слово, то збільшення, то зменшення, суцільне кругообертання, і з Фінляндією відбувається те ж саме, що й з усім іншим, однак цей кругообіг не вічний. Фінляндія розросталася і знову стискалася, і сьогодні, як можна подумати, набула нарешті своєї остаточної форми, хоча навряд чи вона остаточна, навіть така, як є, вона видається мені досить-таки великою, єдине, що може викликати якісь заперечення, — це її форма, бо у поєднанні з Балтійським морем, Швецією та країнами Прибалтики все разом схоже на хлопчика на іграшковому екскаваторі, який копає і копає, його обличчя і верхня частина тулуба — це західне узбережжя Фінляндії, я бачу їх щодня на телевізійній мапі метеопрогнозу, та хто ж думає про такі речі, приєднуючи або відрізуючи землі? А крім того, можливо, ці контури в будь-якому випадку були б схожі на хлопчика з іграшковим екскаватором, адже, по суті, обриси формуються природою, і тут природа створила хлопчика з іграшковим екскаватором (і в цьому виражається іронія долі, думаю я, хоча навіть для себе не можу сформулювати, у чому ж я тут вбачаю іронію долі), а президента Фінляндії, пишу я, поглядаючи в датський путівник, що лежить на столі, звуть Урхо Калева Кекконен, і про нього можна сказати, що він просто чудовий президент, який користується в країні популярністю, додаю я від себе, і до того ж прекрасна людина, тому нехай вас не відлякує це дещо дивне і жорстке за звучанням ім’я — така вже особливість всіх фінських імен, пишу я, вони дивні й жорсткуваті на слух, зате самі фіни — люди м’які і… ну, м’які, а що далі? Яке слово виражає поняття, протилежне дивному, — не дивні, звичайні, нормальні? Так-то воно так, але всі вони погано поєднуються зі словом «м’який». От вона, могутність ЗМІ, так багато залежить від того, яке слово виберу, на чому врешті-решт зупинюся, я зупиняюся і якийсь час зосереджено думаю, поки не приходжу до того, що взагалі-то мені абсолютно до лампочки, яке там буде слово, і фіни мені теж до лампочки, оскільки себе я там не уявляю, для мене не грає жодної ролі — дивні фіни чи не дивні, і тому я пишу «круглі», пишу, що фіни м’які і круглі, написав і сам порадів, мені це дуже сподобалося своєю безглуздістю, нісенітниця дає почуття звільнення, бо немає ніякого резону в тому, щоб скрізь був сенс, це ж тиранство, адже є стільки явищ, в яких не видно ніякого сенсу, і я висловив це, написавши, що фіни м’які і круглі, а хтось, напевно, причепиться до того, що президента зараз звуть зовсім не Кекконен, та більшість, думаю, нічого не помітить, бо люди не стежать за подіями, їм це нецікаво, вони всі по горло у воді і тому нічим не цікавляться, води так багато, все так перемішалося, що люди просто забувають про все, що їх не стосується, і це головне, і це визначає їхній фатальний шлях, їхній шлях і мій теж, бо я теж багато чого забув, і, як не крути, все забудеться, і ця брошура теж покотиться під три чорти.

А що ти пишеш? — питає Бім. Бім дратує мене, все-то він випитує, все копає! Мені потрібні тиша і спокій, та якщо йому неодмінно треба знати — будь ласка: я пишу про Фінляндію, я роблю брошуру про Фінляндію, — це замовна робота, договірна робота, це мій заробіток, я, як усі, повинен заробляти на життя, мені потрібні гроші; не секрет, що я працюю до зносу, та кінцева мета — абсолютне мовчання, і, щоб досягти її, треба пройти через безліч випробувань; отже, це буде брошура про Фінляндію. Значить, ти багато всього знаєш про Фінляндію? — питає Бім. Я майже нічого не знаю про Фінляндію, кажу