Кобзар 2000. Soft - Брати Капранови
Так, спокійно. Ми познайомилися випадково. Це правда. І контактів не підтримували. Я у відрядженнях була. Півроку. Може, він дзвонив. Навіть напевне дзвонив. А може, й ні, коли зрозумів, що грошей нема і нема чим переді мною хвалитися. Треба заспокоїтись. Усі думки в голові перемішалися. Не виключено, до речі, що насправді розписки ніякої не було. Він просто сплів цю побрехеньку, щоби сподобатись молодій дівчині, журналістці, мріяв щоб я книжку про нього написала. Ну, самі подумайте - гра людськими кістками, на душу…
А я і так про нього написала би. Тільки б він був живим. Я би про нього написала і без цієї історії. Це ж багатий матеріал, мрія письменника! Якби він був живий. І книжка могла вийти цікавою, особливо якщо б він диктував її, сидячи навпроти і пускаючи блискучою ложкою сонячні зайчики мені в очі.
- Що саме ви згадали?
За столом навпроти сидів слідчий райвідділку міліції і уважно вивчав мене своїми холодними очима. Я здригнулася.
- Нічого-нічого. Це емоції. Звичайні жіночі емоції.
Потім квапливо розписалася внизу жовтуватого аркушика і підвелася зі стільця.
This file was created
with BookDesigner program
21.05.2009