Нортенгерське абатство - Джейн Остін
Поміркувавши протягом півгодини над своїм лихом, Кетрін відчула, що у змозі зустрітися з друзями. Але чи зможе вона розповісти їм про своє нещастя, — було незрозуміло. Можливо, у відповідь на пряме запитання вона могла б натякнути на зміст листа — тільки трошки натякнути, але не більше. Викрити подругу, таку подругу, якою була для неї Ізабелла, і до того ж розповісти про біду, що сталася з її власним братом! Вона думала, що їй не під силу буде говорити на цю тему. Генрі та Елінор були в кімнаті для сніданку самі. Коли вона увійшла, обоє занепокоєно подивилися на неї. Кетрін сіла на своє місце за столом, і після короткої мовчанки Елінор спитала:
— Сподіваюся, ви не отримали поганих звісток з Фуллертона? Містер і місіс Морланд, ваші брати й сестри, сподіваюся, здорові?
— Дякую вам (вона зітхнула), у них все гаразд. Це лист від брата з Оксфорда.
Кілька хвилин усі мовчали, а потім Кетрін додала крізь сльози:
— Я впевнена, що ніколи більше не буду з таким нетерпінням чекати листів!
— Мені шкода, — сказав Генрі, закриваючи книжку, яку він щойно відкрив. — Коли б я знав, що в листі міститься щось неприємне, я передав би його вам із зовсім іншим почуттям.
— У ньому міститься найгірше, що тільки можна собі уявити! Бідолашний Джеймс такий нещасний! Незабаром ви дізнаєтеся про його лихо.
— Те, що в нього така добра, така любляча сестра, — м’яко сказав Генрі, — певно, є для нього розрадою в будь-якому нещасті.
— Прошу вас лише про одну ласку, — трохи пізніше схвильовано сказала Кетрін. — Коли ви дізнаєтеся, що ваш брат приїжджає, попередьте мене заздалегідь, щоб я могла повернутися додому.
— Наш брат! Фредерік?
— Так. Безсумнівно, мені буде дуже прикро так швидко з вами розстатись, але після того, що сталося, перебувати у одному будинку з капітаном Тілні для мене буде просто нестерпно.
Відклавши рукоділля, Елінор з іще більшим здивуванням втупила в неї погляд. Але Генрі вже почав здогадуватися, в чім річ, і якесь висловлювання, у якому він назвав ім’я міс Торп, злетіло з його губ.
— Які ви здогадливі! — вигукнула Кетрін. — Безперечно, ви все зрозуміли! А коли ми розмовляли про це в Баті, ви й не думали, що все так скінчиться. Ізабелла, — тепер я не дивуюся, чому вона мені не пише, — Ізабелла покинула мого брата й виходить заміж за вашого! Чи ви уявляли собі, що у світі може існувати така непостійність?
— Сподіваюся, що стосовно мого брата вас ввели в оману. На мою думку, у розчаруванні містера Морланда він не відіграв вагомої ролі. Я вважаю одруження Фредеріка з міс Торп неможливим. Гадаю, стосовно цього вам надали невірні відомості. Я дуже співчуваю містерові Морланду — мені шкода, що в людини, яку ви любите, таке нещастя. Але в усій цій історії мене найбільше здивувало б, якби Фредерік і справді з нею одружився.
— Втім це правда. Прочитайте листа Джеймса. О, ні, там є одна фраза… — вона почервоніла, згадавши останній рядок листа.
— Чи не могли б ви, якщо це вас не обтяжить, прочитати те місце, що стосується Фредеріка?
— Ні, читайте самі, — вигукнула Кетрін, трошки подумавши. — Сама не знаю, що це спало мені на думку (вона знову почервоніла, згадавши, чому вона почервоніла спочатку), Джеймс лише хоче дати мені добру пораду.
Генрі з готовністю взяв листа і, дуже уважно його прочитавши, повернув зі словами:
— Ну що ж, якщо це так, я можу тільки висловити свій жаль. Фредерік буде не першим чоловіком, який вибрав собі дружину не так розумно, як сподівалися на це його рідні. Я не заздрю його становищу і як закоханого, і як сина.
Кетрін передала листа міс Тілні, і та теж його прочитала; і, також висловивши здивування й занепокоєння, Елінор почала розпитувати про рідних і достатки міс Торп.
— Її мати — чудова жінка, — була відповідь Кетрін.
— А ким був її батько?
— Здається, стряпчим. Вони живуть у Патні.
— Їхня родина заможна?
— Ні, не дуже. Не думаю, що в Ізабелли взагалі є якісь статки; але для вашої родини це не має значення. У вашого батька такі вільні погляди! На днях він мені сказав, що дорожить грошима лише тому, що вони допомагають йому сприяти щастю його дітей.
Брат і сестра перезирнулися.
— Але, — сказала Елінор, трохи помовчавши, — чи допоможуть гроші сприяти щастю Фредеріка, який одружиться з такою дівчиною? Вона має бути досить легковажною, — інакше вона не обійшлася б так з вашим братом. Яка дивна сліпота з боку Фредеріка! Дівчина на його очах розриває заручини з одним чоловіком, щоб одразу ж одружитися з іншим! Хіба це тебе не дивує, Генрі? І це Фредерік, який так високо цінував своє серце, що не знаходив жінки, вартої його кохання!
— Ця обставина і є найгіршою однакою. Згадуючи, що він казав колись, я розумію, що нічого не зможу тут зробити. Більше того, я занадто високої думки про передбачливість міс Торп, щоб думати, нібито вона розстанеться з одним джентльменом, не закріпивши за собою іншого. З Фредеріком справді все скінчено! Він пропав — годі намагатися щось йому втовкмачити. Елінор, приготуйся прийняти невістку, від якої ти будеш у захопленні. Відверту, щиру, нехитру, нелукаву, з простими, але сильними почуттями, яка ніколи нічого не приховує й терпіти не може лицемірства.
— Такій невістці, Генрі, я була б дуже рада, — сказала Елінор посміхаючись.
— Але, може, — зазначила Кетрін, — хоча вона й обійшлася так погано з нашою родиною, стосовно вашої вона поведеться краще? Тепер, коли вона знайшла людину, яка їй до вподоби, вона зможе виявити постійність.
— Вона, певно, й справді її виявить, — відповів Генрі. — Їй, очевидно, доведеться бути дуже постійною, якщо тільки на її дорозі не з’явиться якийсь баронет. Для Фредеріка це єдина надія. Слід було б подивитися в батській газеті список тих, хто приїхав.
— То ви гадаєте, що вона керується одним лише розрахунком? Слово честі, чимось це справді можна підтвердити. Я не можу забути про її розчарування, коли вона
