Буба - Барбара Космовська

— Що сталося? — допитувалася дівчина, здивована таємничими виразами їхніх облич.

— Моя донька, тобто твоя мама, здається, написала блискучу книжку, — прошепотів дідусь ледь не побожно.

— Неможливо! — тихенько вигукнула Буба.

— І все ж це правда, — покивала головою Бартошова. — Зараз у пані Марисі сидять якісь поважні панове й кажуть, що аж три видавництва хочуть цю книжку видати! — Бартошова явно була в захопленні, а слова «пані Марися» вперше вимовила з величезною повагою.

— Щоб мама та написала якусь вартісну книжку? — Буба недовірливо похитала головою. — Ні, це, мабуть, непорозуміння.

— Я теж так казав! — перебив Бубу дід Генрик. — Та коли почув…

— Підслухав, — виправила його Бартошова.

— Атож, коли я підслухав, що твоя мама виступить по телебаченню, у передачі, присвяченій боротьбі із сектантством…

— …і в поліційній хроніці, — докинула Бартошова.

— І на зустрічі з якимось домініканським священиком!

— Теж на тему сектантства, — здавалося, їхня хатня робітниця знає про всі мамині плани стосовно польських медій. — Ну, і в нашому костелі, — гордо закінчила вона.

— Е-е-е, — дідусь зневажливо поставився до цього пункту програми. — Щоб прийти до нашого костелу, не треба писати бестселерів, — трохи зверхньо глянув він на Бартошову, яка, попри все, тріумфувала.

— Нема що й казати, Бубо, у тебе славетна мати, — у дідовому голосі вперше забриніла батьківська гордість і ніжність.

Ця сенсаційна новина, навіть підтверджена Бартошовою, ніяк не проникла до Бубиної свідомості. — Будь-хто може написати класну річ, — думала дівчина, — але щоб мама? Адже вона роками творила за схемами й стереотипами, які становили заперечення доброї літератури, та ще й так, що кожна наступна книжка була гірша, ніж попередня. Хіба можливо, щоби багатолітня виконавиця хітів у стилі диско раптово заспівала арію рідкісним сопрано неймовірного діапазону, та ще й примудрилася зробити це ледь не наприкінці власної кар’єри?

Проте все було саме так. З кабінету, у супроводі делікатно усміхненої й приголомшливо гарної мами, вийшли троє елегантних панів. За ними прямував ледь зніяковілий батько. Ні в кого не виникало найменшого сумніву, що тут щойно вирішили, як надалі розвиватиметься кар’єра нової зірки польської літератури. Бо пані Марися виглядала достоту так, якою й повинна бути мудра й шанована письменниця, котра щойно поставила вітчизняний роман на нові рейки успіху й тріумфу.

Зачинивши двері за останнім гостем, мама дала перше інтерв’ю власній родині. Виявилося, що пригода з Астрідою змусила її переглянути не лише свої релігійні погляди, а й навчила стримано ставитися до власних успіхів. Астріда пробудила в мамі певні можливості, котрі дотепер спокійно дрімали під стосом дешевих любовних романчиків. «Морок», роман, якого досі вдома не читав ніхто, став щоденником її роздумів і водночас пересторогою для інших шукачів неймовірних пригод. А головна мораль книжки, висновок, що «в житті можна робити все, але за все треба платити», була хоча й не нова, зате знайшла свіже відображення у вигляді особистого досвіду авторки.

— Але найважливіше те, — скромно підбила підсумки мама, — що нарешті будуть гроші на нову програму Павла.

І обдарувала чоловіка своєю найчарівнішою усмішкою.

ДРОЗДИ ПРИЛЕТІЛИ

На Звіринецьку весна приходила пізніше, ніж до інших районів міста. Крім фікусів пана Копішка, які пнулися догори, немов ціни в поблизькому супермаркеті, ніщо не зеленіло, не росло й не викидало бруньок.

Буба ділила свій час між дідом та Мілошем, намагаючись знайти пару хвилин для англійської й Добавки. Батьки, зайняті своїми кар’єрами, котрі, на щастя, розвивалися поза вітальнею, не помічали жодних змін у власному оточенні. Навіть того, що Буба виросла зі старих джинсів, і доведеться купити нові, довші, але на номер менші. На Бубин подив, це помітив пан Коцютек.

— Схудла ти, дитино, а скода. Така була гарненька пампуска, — сказав недавно сусіда, чекаючи в під’їзді, доки вщухне дощ.

— Спасибі, — аж засяяла Буба, і додала, — зі мною все гаразд. Просто я росту.

— Мабуть, це стосуєцьця лисе тебе, — пан Коцютек сумно глянув на спустошення, залишене по собі зимою. — А я взе так виглядаю персу ластівку, — зізнався він так якось жалісно, що Буба замалим не запропонувала пошукати її разом.

Вечори дівчина проводила з дідом Генриком, а коли приходили Маньчаки, училася на їхніх помилках будувати стратегію розіграшу. Це спричинилося до того, що знаме нитий записник перестав бути предметом гордощів пана Вальдека. Та попри всі досягнення Буба здавалася якоюсь пригніченою.

— Що з тобою? — турботливо запитав дідусь, побачивши, що Бубині думки витають далеко від колоди карт.

— Е-е-е, нічого, — збувала вона старого, силкуючись говорити невимушено.

— Мене не одуриш, — дід стежив за онукою поверх окулярів, але не міг здогадатися про причину її смутку.

— У нашому ліцеї буде дискотека. З нагоди першого дня весни, — почала Буба.

— Мабуть, десь через півроку? — до прогнозу погоди пан Генрик ставився надзвичайно скептично.

— Мається на увазі календарна весна, — Бубі не хотілося сперечатися з дідом через дрібниці.

— То й що?

— А те, що в мене є хіба черевики, які ще можна носити, а решта лахів… ну, — дівчина зітхнула, — просто вийшла з моди.

— Отакої, — засмутився старенький, бо від проблем, які вони намагалися обговорювати, він був так само далекий, як і від ідей баби Рити. — А батькам ти про це говорила?

— Ні, бо в них немає часу, крім того я з радістю пішла б на забаву в нових джинсах.

— Дорогенька, — дід швидко перейшов у наступ, — є справи, котрі можна залагодити в джинсах, але для деяких ситуацій люди вигадали сукенки. І я думаю, що Мілош зрадів би, побачивши тебе в чомусь легшому, ніж твої штани.

— Авжеж! Я теж про це подумала, — дівчина була вдячна старому, який розумів її навіть без слів.

— Завтра йдемо в похід магазинами! — дідусь Генрик задоволено потер руки, хоча Буба добре знала, що той не терпить жодних крамниць, окрім алкогольних та іграшкових.

— Дзвони до Маньчакової й дізнайся, де вона одягається, — наказав він онуці.

— Навіщо? — перелякалася Буба. Їй аж стало зле від однієї думки, що доведеться одягнутися так, як Маньчакова, чиї екстравагантні шати завжди приваблювали дідуся, і вона мудрувала, як уникнути втілення дідового божевільного задуму.

— Дзвони, дзвони, — пояснив той. — Треба ж знати, які крамниці краще оминати десятою дорогою!

* * *

— Від часів війни тут так усе змінилося, — дідусь недовірливо роззирався вулицями, заповненими автомобілями й людьми.

— То ти так давно тут не був? — здивувалася Буба.

— Я ж кажу «від часів війни», а не за два місяці. Взагалі-то в січні я