Засліплення - Еліас Канетті
Думки, перейняті співчуттям, гнали його вперед швидше, ніж це було на користь його мужності. В його руках людське життя. Він може отруїти і вкоротити останні роки життя цьому нужденному створінню, яке сохне з кохання до нього. Потрібно знайти якийсь середній шлях. Марні її надії, джиґуна з нього не вийде. Задосить дітей пускає на світ його брат. Про нащадків роду Кінів уже подбали. Кажуть, жінки некритичні, це правда, вони не бачать, з ким мають до діла. Понад вісім років живе вона з ним під одним дахом. Скоріше пощастило б спокусити Христа, ніж його. Нехай голуби зраджують мету свого життя, вони її не мають. Коли перед тобою така величезна праця, жінка — то злочин проти суті науки. Він уміє поцінувати її вірність, вона робить усе, що їй дозволяють робити її обмежені можливості. Він ненавидить, коли люди крадуть чи потай привласнюють чуже. Власність — це справа не жадоби, а порядку. Йому й на гадку не спаде замовчувати те, що промовляє на її користь. Як для жінки, то вісім років вона кохала його навдивовиж тихо. Нічого такого він навіть не помічав. Украй балакучою вона стала вже по тому, як вони взяли шлюб. Щоб уникнути її кохання, він зробить усе, що вона від нього задля нього ж таки вимагає. Вона боїться, що його банк зазнає краху? Гаразд, він назве їй той банк, та вона й сама знає, адже якось уже одержувала там гроші на чек. Потім вона зможе довідатись, чи той банк надійний. Хоче подарувати йому свої заощадження? Гаразд, вона матиме цю невинну втіху, він складе заповіт, щоб вона мала привід скласти й свій. Як мало потрібно людині для щастя! Ухваливши таке рішення, він позбудеться її бурхливого й надмірного кохання.
Проте цей день у нього видався якимсь кволим. У душі він очікував невдачі. Справжнє кохання ніколи не вгамується, і ще не встигне геть забутися один клопіт, а воно вже шукає собі новий. Він іще ніколи не кохав і здавався сам собі хлопчиком, який нічого не знає, ось-ось узнає й перед першим і другим — тим, що знає, й тим, що не знає, — відчуває той самий темний страх. Голова в нього йшла обертом, подумки він правив теревені, мов якась баберія. Він, не замислюючись, хапався за все, що йому спливало на гадку, й, замість додумати його до кінця, відразу знову відкидав, позаяк йому наверталося до голови щось інше, а не щось краще. Ним опанували дві ідеї: ідея закоханої, самовідданої жінки й ідея сповнених робочого завзяття книжок. Що ближче підходив він до свого будинку, то глибше розлад пускав у ньому коріння. Його здоровий глузд бачив, про що тут ідеться, й згоряв від сорому. Він узяв кохання на приціл і почав наставляти його жорстокими, різкими словами, скориставшись найогиднішою зброєю — Терезиною спідницею. Її неосвіченість, її голос, вік, фрази, вуха — все мало свій вплив, але вирішальну роль відіграла спідниця. Коли Кін підійшов до свого будинку, спідниця лежала розтрощена під тягарем книжок, які були вже неподалік.
— Як це так? — промовив він сам до себе. — Самотній? Я — самотній? А книжки?
З кожним поверхом він підходив до них чимраз ближче. З передпокою він гукнув у кабінет:
— Національний банк!
Тереза стояла біля письмового столу.
— Я хочу скласти заповіт! — крикнув він і дужче, ніж того хотілося, відштовхнув її вбік.
Поки його не було, Тереза понаписувала на трьох чудових новеньких аркушах паперу слово «Заповіт». Вона показала на них і спробувала глузливо ошкірити зуби; в неї вийшла тільки невиразна посмішка. Тереза хотіла промовити: «А що я казала!» — та голос її зрадив. Вона мало не зомліла. Цікавий чоловік підхопив її, обійняв, і вона знову прийшла до тями.
Юда і Спаситель
У заповіті, який він склав, Тереза запідозрила спочатку помилку, потім безглуздий жарт і нарешті пастку. Капіталу, що лежав у нього в банку, вистачило б на хатні витрати ще на два роки.
Побачивши те число, вона простодушно зауважила, що в ньому бракує одного нуля. Їй здалося цілком природним те, що він, пишучи, зробив помилку. Поки Кін переконувався, що число написано правильно, її пойняло гірке розчарування — адже вона розраховувала на суму, вдесятеро більшу. А де ж поділося багатство? Вона мріяла влаштувати цікавому чоловікові найкращу в місті меблеву крамницю. Заповіту вистачало на таку фірму, як «Велетель і мати», щодо цього вона могла зметикувати й сама. Вже кілька тижнів перед тим, як заснути, вона прикидала в думці закупівельні ціни на меблі. Від власної фабрики вона відмовилась, позаяк нічого в цьому ділі не тямила, до того ж хотіла, щоб її слово чули в крамниці. А тепер її неначе обухом по голові молоснуло: адже фірма «Вульґер і дружина» — така фірмова вивіска була однією з її головних умов — попервах виявилася б не більшою, ніж «Велетель і мати». Зате ж цікавий чоловік — душа фірми «Велетель і мати», а якщо ця душа буде на їхньому боці, то справи підуть так, що більшу частину заробітку вони вкладатимуть у крамницю. Адже для себе їм нічого не треба. Досить і їхнього кохання. Через кілька років «Велетель і мати» їм і в підметки не годитиметься. Коли вона уявила, як за скляними дверима той кордупель пан шеф скрушно зітхає та чухає собі лисину, позаяк нова, першокласна фірма «Вульґер і дружина» відібрала в нього найкращих покупців, Кін промовив:
— Ніякого нуля не бракує. Він стояв тут двадцять років тому.
Вона не повірила йому й трохи не лукаво сказала:
— О, а де ж ділися грошенята?
Він мовчки показав на книжки. Настану грошей, яка пішла на життя, він приховав, вона була справді мізерна; до того ж йому було за неї соромно.
Терезі перехотілося жартувати, й вона з гідністю заявила:
— Решту спочатку відішлють отому новому братові. Дев’ять частин дістануться братові, ще до смерти власника, а десята — дружині, вже після його смерти.
Вона його викрила. Вона сподівалася, що зараз йому стане соромно й він, поки ще не пізно, допише той суперечний нуль. Від неї якимись жалюгідними крихтами не відкупишся. Їй потрібно все. Вона почувалася повірником цікавого чоловіка й подумки вдавалася до його аргументів.
Кін не дуже дослухався до того, що