Шлях Срібного Яструба - Дмитро Білий

І тут Атей почув сумну мелодію. Йому здавалося, що хтось там, попереду, на райдужній стежці грає на сопілці, тихо і затишно. Зачарований Атей пішов туди, звідки доносилася чудова мелодія. Невдовзі він побачив скіфа, який сидів, прихилившись спиною до грифона, що лежав, згорнувшись, на райдужній стежці.

Дзьобата голова грифона лежала на могутніх лев’ячих лапах, і, здавалося, він мирно спав.

Скіф був широкоплечій, але обличчя його було худорлявим, із тонкими рисами. Одягнутий він був у звичайний скіфський одяг, але ні зброї, ні панцира на ньому не було. Очі скіфа були заплющені і, здавалося, він увесь поринув у свою мелодію. Але як тільки Атей наблизився до нього, скіф розплющив очі і уважно подивився на хлопця.

— Довго ж ти добирався сюди, Атею — Зберігаче Щита Таргітая, — посміхнувшись, промовив скіф.

Атей ввічливо поклонився йому:

— Вітаю тебе, воїне, ти знаєш моє ім’я, але хто ти і яку мелодію ти граєш? Я ніколи не чув такої.

Скіф знову посміхнувся.

— Цю мелодію далеко не кожний може почути, втім, як і опинитися тут. Але доля присудила тобі стати на Шлях Срібного Яструба. Отан знав, що робить, коли вирішив залишити тебе з Щитом Таргітая на моїй могилі.

Вражений Атей застиг на місці.

— Так ти і є сам мудрець Анахарсій?! — наважився запитати він.

— Так, Атею. Але не дивуйся — тут можна зустріти всіх, хто колись встав на Шлях Срібного Яструба.

— Так ти не загинув? — застиг від здивування Атей.

— Зрозумій, Атею, смерть — лише двері між двома світами, — промовив Анахарсій, — хоча все залежить від того, яким шляхом ти йшов у попередньому житті.

— Що, і батька свого я теж можу тут зустріти?! — захоплено запитав Атей.

— Так, звичайно, але для тебе ще не прийшов час зустрітися з ним. Він великий майстер. Можливо, найбільш великий серед тих, які колись з’являлися серед скіфського народу. Ковалю Аріанту вдалося викувати не простий щит, а відтворити головну таємницю, закриту для звичайних людських очей. На Щиті Таргітая зображено все, до чого прагне людина, яка встала на Шлях Срібного Яструба. Тут є все — і минуле, і майбутнє, людська душа і увесь всесвіт. Колись мені до рук потрапила одна книга, яку й досі надійно переховують Зберігачі. Це Книга Низова. Твій батько бачив цю книгу і читав її. Щоправда, тільки те, що йому дано було прочитати в ній. Ось він і вирішив відтворити цю книгу, викарбувавши її символи на поверхні Щита. Боги дарували Аріанту і його нащадкам здатність не тільки зберігати цей Щит, але й оволодіти таємницями, які Аріант, можливо, сам не усвідомлюючи, приховав у ньому.

— І я можу знати, що буде далі? Зі мною й моїми друзями? — насмілився запитати Атей.

— Поки що ні — Щит Таргітая поступово розкриває свої таємниці. Крім того, в ньому захована така сила, що може бути надзвичайно руйнівною і небезпечною. Втім, така сила є у кожному Знанні. Тому тобі необхідно пройти ще дуже довгий шлях, аж поки ти не торкнешся багатьох таємниць, що заховані у Щиті Таргітая. І дуже багато дізнатися, аж поки ти не зможеш правильно користуватися тою силою, що захована в ньому.

— Але чому боги дозволили моєму батькові створити такий Щит? — запитав Атей.

— Земля навколо Борисфену насичена могутньою нездоланною силою. Тому за цю землю йде така жорстока й кривава боротьба. Але сила ніщо, якщо немає Знання. Лише Знання може опанувати цією силою і спрямовувати її у правильному напрямі. Знання існувало завжди, але Зберігачі надійно переховували його. Утім, Знання ніколи не може зникнути, воно завжди буде присутнім — у цій землі, у цьому повітрі, у цих ковилах, широких водах Борисфену, у курганах і цьому небі над нашими головами. А головне, у наших душах…

— Так що, Знання ніколи не може потрапити до темних сил? — радісно запитав Атей.

— Справжнє Знання ніколи, але Темрява завжди може скористатися силою й уривками знань. Тому все буде залежати вже від того, наскільки ти сам, твій брат і твої друзі зможуть залишатися незламними у боротьбі з Темрявою.

І тут Атей наважився запитати про головне, що вже давно непокоїло його:

— Анахарсію, Щит Таргітая принесе нам перемогу?

— Перемогти можете тільки ви самі, а Щит Таргітая може лише допомогти вам, а його таємниці і його сила вже давно переховуються у вас самих.

Атей кивнув:

— Анахарсію, а ти можеш сказати мені, що станеться далі? З нашим народом, зі мною, з братством Срібного Яструба?

Анахарсій на мить замислився:

— Можу сказати тобі одне, Атею, ти тільки вступив на Шлях Срібного Яструба, він довгий, і передбачити те, що станеться з тобою на цьому Шляху, ти не можеш. Але те, що сталося і ще станеться з тобою, назавжди залишиться частиною однієї великої Події, яка розпочалася дуже давно, у якій ти зіграв і ще встигнеш зіграти дуже важливу роль, що захопить землі й народи, про які не чув навіть і Геродот, але тобі прийдеться їх побачити. А потім станеться так, що майже через півтори тисячі років цей Щит Таргітая зіграє дуже важливу роль у житті одного хлопця… Втім, це вже буде інша історія…

Промовивши це, Анахарсій заплющив очі й знову почав грати на сопілці.

Атей стояв перед Анахарсієм, відчуваючи, як чарівна мелодія поглинає його. Йому ще хотілося багато про що розпитати Анахарсія, але перервати його гру він не наважувався. Але в душі Атея зростало дивне відчуття, що він щойно осягнув якусь дуже важливу таємницю, яка назавжди залишиться незмінним Оберегом у його серці.

— А зараз, Атею, на тебе чекає ще одна зустріч, — сказав Анахарсій.

Атей, немов зачарований, зробив ще декілька кроків, обережно ступаючи по райдужній стежці. Десь попереду у мінливому сяйві він побачив постать високого чоловіка. І чим ближче підходив Атей до цієї постаті, тим більше вона нагадувала риси такої знайомої і рідної йому людини. Не даючи віри своїм очам, Атей покрутив головою і несміливо запитав:

— Батько?

— Так, Атею, це я, — почув він у відповідь.

Коваль Аріант був у простому вбранні, хіба що на широкому шкіряному чересі висів меч-акінак. Обличчя його було спокійне.

Атей відчув нестримне бажання кинутися до батька, але той, відчувши почуття хлопця, підняв застережливо свою широку долоню:

— Зачекай, Атею, ще не прийшов час.

— Ти живий? — ледь стримуючи голос, запитав Атей.

Аріант посміхнувся і знизав плечима:

— Багато про що тобі ще належить дізнатися. Але