Наталка-Полтавка - Іван Петрович Котляревський

Бiдность i багатство - єсть то божа воля;

З милим їх дiлити - єсть щаслива доля.

Ой хiба ж я, мати, не твоя дитина,

Коли моя мука тобi буде мила?

I до мого горя ти жалю не маєш,

Хто прийшовсь по серцю, забуть заставляєш!..

(Пропевши, говорит).

О мамо, мамо! Не погуби дочки своєй! (Плачет).

Т е р п и л и х а (с чувством). Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують мене швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобi не ворог. Правда, Петро добрий парубок, та де ж вiн? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; вiн не лежень, трудящий, з ним обiднiти до злиднiв не можна. Але що ж! Хто вiдає - може, де запропастився, а може, i одружився де, може, забув i тебе. Тепер так буває, що одну нiбито любить, а о другiй думає.

Н а т а л к а. Петро не такий; серце моє за його ручається, i воно менi вiщує що вiн до нас вернеться. Якби вiн знав, що ми тепер так бiднi - о, з кiнця свiта прилинув би до нас на помощ.

Т е р п и л и х а. Не дуже довiряй своєму серцю: сей вiщун часто обманює. Придивися, як тепер робиться в свiтi, та i о Петрi так думай. А лучче, якби ти була менi покорна i мене послухала.

N 9

Чи я тобi, дочко, не добра желаю,

Коли кого зятем собi вибираю?

Ой дочко, дочко! що ж мнi начати?

Де ж люб'язного зятя достати?

Петро десь блукає, може, оженився,

Може, за тобою не довго журився.

Ой дочко, дочко! що ж мнi начати,

Де ж люб'язного зятя достати?

По старостi моїй живу через силу,

Не дождавшись Петра, пiду i в могилу.

Ой дочко, дочко… и проч.

Тебе ж без приюту, молоду дитину,

На кого оставлю, бiдну сиротину?

Ой дочко, дочко… й проч.

Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє упрямство не дожила я вiку: бiдность, сльози i перебори твої положать мене в домовину. (Плачет).

Н а т а л к а. Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашiй волi i для вас за первого жениха, вам угодного, пiду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра i не буду нiколи плакати.

Т е р п и л и х а. Наталочко, дочко моя! Ти все для мене на свiтi! Прошу тебе: викинь Петра з голови - i ти будеш щасливою. Але хтось мелькнув мимо вiкна, чи не йде хто до нас?

(Уходит).

Я В Л Е Н И Е 5

Наталка (одна)

Трудно, мамо, викинуть Петра iз голови, а iще труднiше iз серця. Но що робить!.. Дала слово за первого вийти замуж - для покою матерi треба все перенести. Скроплю серце своє, перестану журитись, осушу сльози свої i буду весела. Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив'яжуться; возному так одрiзала, що мусить одчепитися; бiльше, здається, нема на примiтi. А там… ох!.. Серце моє чогось щемить… (Приметя приближение к двери, садигся за роботу).

Я В Л Е Н И Е 6

Наталка, Терпилиха и выборный.

В ы б о р н ы й. Помагай-бi, Наталко! Як ся маєш, як поживаєш?

Н а т а л к а. Ат, живемо i маємося, як горох при дорозi: хто не схоче той не вскубне.

Т е р п и л и х а. На нас, бiдних i безпомощних, як на те похиле дерево, i кози скачуть.

В ы б о р н ы й. Хто ж тобi виноват, стара? Якби оддала дочку замуж, то i мала, хто вас обороняв би.

Т е р п и л и х а. Я сього тiлько i хочу, так що ж…

В ы б о р н ы й. А що такеє? Може, женихiв нема, абощо? А може, Наталка?..

Т е р п и л и х а. То бо то i горе! Скiлько не траплялись i хорошi людцi, так: "Не хочу та й не хочу!"

В ы б о р н ы й. Дивно менi та чудно, що Наталка так говорить; я нiколи б од її розуму сього не ждав.

Н а т а л к а. Так то вам здається, а нiхто не вiда, хто як обiда.

Т е р п и л и х а. От так все вона - приговорками та одговорками i вивертається; а до того iще як придасть охання та сльоз, то я i руки опущу.

В ы б о р н ы й. Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дiвка, не дитя. Кого ж ти дожидаєшся? Чи не iз города ти таку примху принесла з собою? О! там панночки дуже чваняться собою i вередують женихами: той не гарний, той не багатий, той не меткий; другий дуже смирний, iнший дуже бистрий; той кирпатий, той носатий, та чом не воєнний, та коли i воєнний, то щоб гусарин. А од такого перебору досидяться до того, що послi i на їх нiхто не гляне.

Н а т а л к а. Не рiвняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую i не перебираю женихами. Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете спхнути мене iз мосту та в воду?

В ы б о р н ы й. Правда, замуж вийти - не дощову годину пересидiти; але менi здається, якби чоловiк надежний трапився, то б не треба нi для себе, нi для матерi йому одказовать; ви люди не багатi.

Т е р п и л и х а. Не багатi! Та така бiднiсть, таке убожество, що я не знаю, як дальше i на свiтi жити!

Н а т а л к а. Мамо! Бог нас не оставить: єсть i бiднiйшi од нас, а живуть же.

Т е р п и л и х а. Запевне, що живуть, але яка жизнь їх!

Н а т а л к а. Хто живе чесно i годується трудами своїми, тому i кусок черствого хлiба смачнiший од