Цензор снів - Юрій Павлович Винничук
Щоб прилетіти до Оттави в обід, треба стартувати не пізніше сьомої ранку. Дорогою я зайшов до крамниці, купив пляшку вина, шмат сиру й житнього валлійського хліба. Покій у готелі був скромний, але затишний. Я вмостився на канапі, їжу розклав на столику й заходився вечеряти. Мене, звісно, цікавило, якою була мета такого перелету, але вирішив, що справді не варто перейматися. Лети на великі відстані траплялися й у Ґданську, але ніколи це не було самоціллю. Правда, досі доводилося літати лише в межах тисячі миль і головно по Європі, інколи до Північної Африки, всі ці маршрути були не важкі. З того, що зрозумів, великої поклажі в мене не буде, бо задля тих восьми баків пального навіть зайві крісла буде знято. Я допив вино, прибрав на столику і ліг спати.
О п’ятій ранку я встав і о шостій був на умовленому місці.
Літак гудів і подриґував, розігрівати його двигуни почали ще годину тому. Вдалині виднілося ще два літаки схожі на цей, але менші за розміром, їх, либонь, тримали на коротші відстані. Мряка висіла в повітрі, небо було захмарене, і пробирала до кісток прохолода. Старий Мурнау потирав руки, сутулячись, і кивав на літак:
— Ляля, правда? Двигуни типу Брістоль-Юпітер налаштовані ідеально. Жоден інший літак не підніме стільки галонів пального, як цей. А з таким вантажем потрібна буде дуже велика стартова смуга. У нас нема аеродромів відповідної довжини, отож доведеться вам злітати з трави. Тут ґрунт доволі твердий, проблем не повинно бути. Там вам дали два галони води, два термоси — один з гарячою водою, другий з міцною кавою. Ще є кілька кісточок бульйону з яловичини, шмат нарізаного бекону, хліб, сир і шоколад. І є тепла куртка в кабіні, також теплі штани й чоботи. Я б радив відразу те все на себе вбрати, бо над океаном особливо зимно. Я чув, що над океаном ви ще не літали?
— Ні. Але над морем не раз.
— Ну, там є свої нюанси, але не надто суттєві. Розрахунок після повернення. Проте я дам вам десять канадських доларів, як бонус, щоб ви собі в Оттаві могли чарку перехилити. Коли будете підлітати, з вами вийдуть на зв’язок і спрямують на приземну смугу.
— Це не буде летовище?
— Ні, це буде шосе. Запасне шосе, яким ніхто не їздить. У вас заберуть вантаж з поштою, а відтак завезуть автом до готелю. Готель з триразовим харчуванням, так що крім алкоголю витрат у вас не буде. Ну, що там? — гукнув двом інженерам, що керували підготовкою літака до вилету.
Йому відповіли, що все гаразд. Механіки, що монтували баки пального, вийшли першими, за ними зійшли інженери. Коли я піднімався в літак, вони чомусь не зводили з мене очей так, мовби я для них був дорогим родичем, з яким вони оце прощаються, але при цьому скалили зуби. Мурнау потиснув мені руку й сказав: «Боже благослови. Щасливого лету».
Всередині все було, як і в інших літаках, якими я літав, єдине, що Пики пального займали доволі багато місця. У самому хвості я побачив чотири пластмасові скриньки, запаяні по всіх кантах так, що й не видно було, як вони відчиняються. Чотири великі гумові бальони барвистої барви лежали поруч, примоцовані до скриньок акуратно скрученими линвами. Не важко було здогадатися, що на випадок трощі, якщо скриньки впадуть в океан, ті бальони триматимуть вантаж біля поверхні. Цікаво, що там?
Я помахав стрию рукою, зачинив кабіну і спрямував літак на «злітну смугу». Трава весело хрумтіла під колесами, відповідний керунок вітру створював вигідні умови для старту. Я відчував, як пружинить ґрунт під колесами, десь далеко виднілася дорога, і я мав би злетіти раніше, аніж її досягну, але не квапився, мені розходилося про якнайбільший розбіг і, коли до дороги залишалася яка сотня ярдів, я різко потягнув на себе важіль, аж втискаючи собі в живіт. Літак підскочив угору і врешті нігтів. Піднімався я легко і плавно, а радість лету сповнювала мої груди. Вистачило місяць не літати, аби стужитися за цим неймовірним краєвидом, що розкривається перед тобою, і знову почути гудіння мотору, наче стукіт власного серця. Коли літак піднявся на п’ятсот футів, земля зникла з очей, затягнута густою ранковою імлою. Я обережно перехилив машину на праве крило, збираючись виконати повний скрут і скерувати мі пік на захід, не спускаючи очей з компасу. Коли паралельні лінії уклалися в потрібній позиції, я вирівняв літак і піднімався все вище й вище, аж поки не опинився поміж двома шарами хмар.
3
У той час не існувало ще досконало вивірених маршрутів, контрольних процедур і особливих законів приземлення. Небо було безлюдним, і кожен летів, як йому на душу лягало. Тривалі самотні перелети над океаном не тішилися популярністю, тож зустріти когось дорогою було б такою ж дивиною, як і зустріти самотнього мандрівця в пустелі. Метеорологічні дані повідомляли, що аж до західних берегів Ірландії можна було сподіватися лише слабких лобових вітрів, які, певна річ, стануть дужчими над Атлантикою. Я пролетів над пошарпаними берегами Південної Валлії, а за дві години опинився над Ірландським морем, ще через хвилин сорок побачив Ірландію. Далі моїм орієнтиром були острови Аран біля входу в затоку Ґелвей. Швидкість літака відчутно зростала з початкових вісімдесяти миль на годину до дев’ятдесяти. А незабаром я наздогнав ніч. Вільний простір між шарами хмар почав заповнювати морок, горизонт зник, зате невидимі за дня фосфорні стрілки на щитку з приладами засвітилися. Тепер я всю свою увагу зосередив на компасі, прудкомірі та реєстраторі нахилу і скруту. Як уже геть стемніло, а місяця не було, вгорі яснів лише напнутий намет зірок, вони ряхтіли в очах, то гаснучи, то запалюючись. Я засвітив у кабіні світло, приглянувся до всіх приладів і знову погасив, занурюючись у безпросвітню вовну ночі. Можна собі уявити цей лет, коли тебе і всередині літака, і назовні оточує ніч, коли здається, що ти геть самотній не тільки в імперії ночі, а й у цілому світі. Двигун заспокійливо хурчав і додавав оптимізму, однак острах, який охоплював мене завше під час нічних перелетів, нікуди не подівся, він знову був зі мною, як і бажання увімкнути світло, але я знав, що так буде ще гірше, бо тоді не побачу навіть зірок, а вони попри їхню недосяжність давали імітацію затишку і створювали враження, що летиш таки не в
