Маленькі жінки. I частина - Луїза Мей Олкотт
Світи, світи, маленька зірочко…
Так співи стали домашнім звичаєм, бо матір сімейства Марч народилася зі справжнім співочим даром. Її голос був першим звуком вранці: коли вона проходила кімнатами, то співала, наче жайворонок. Останніми ввечері також були звуки її голосу, бо дівчата ніколи не стануть для матері занадто дорослими, щоб не співати їм колискові.
Розділ другий
Щасливого Різдва
Світанкова сірість різдвяного ранку першою розбудила Джо. Але… Біля каміна не було панчіх, що їх завжди вішають там до свята, і на мить вона відчувала себе так само розчарованою, як і колись давно, коли її різдвяна панчоха, повна усіляких солодощів, впала, а маленька Джо подумала, що цього року подарунків не буде.
Однак майже одразу дівчина згадала материні слова та, сунувши руку під подушку витягла маленьку карміново-червону книжку. Так, ця книжка була їй знайома, адже то була прекрасна стара історія, можливо, навіть найкраща історія з тих, що були написані про доброчесне життя. Джо відчула, що це справжній путівник для прочанина, що вирушає в довгу подорож[2].
Тоді вона побігла будити Мег, яка розплющила очі під веселе «Щасливого Різдва!». Джо сказала сестрі, щоб та подивилася, що лежить під її подушкою. Для Мег теж була підготовлена книжка – в зеленій обкладинці, з тією ж картинкою всередині та кількома словами, написаними рукою матері. Ці слова робили подаровану книжку ще ціннішою для сестер.
Вже разом дівчата вирушили до кімнат Емі та Бет, котрі також прокинулися з думкою про материн подарунок. Вони знайшли такі самі маленькі книжки – на цей раз обкладинки були блакитного та ніжно-сірого, пташиного кольору. Якийсь час дівчата сиділи та говорили про щойно віднайдені материні подарунки, а за вікном народжувався новий день.
Попри певну гордівливість, Мег вирізнялася ніжною та набожною натурою. Її лагідність підсвідомо впливала на всіх сестер, а особливо на Джо, яку Мег любила особливо. Джо мала вперту вдачу, але слухалася старшу сестру – настільки добрими були її слова та м’якими – поради.
– Дівчата, – серйозно мовила Мег, поглядаючи на дві гарненькі, вбрані в нічні убори сестрині голівки, що визирали із сусідньої кімнати. – Мама хоче, щоб ми читали, любили й пам’ятали ці книги, тож, гадаю, маємо зробити це. Колись ми справді часто читали Євангелія, але з того часу, як батько пішов, і всі ці військові неприємності віддалили нас від звичних занять, розбурхали наше життя. Ми багато чим нехтуємо. Ви можете робити, як вам заманеться, але я триматиму мою книгу тут, на столі, й щоранку потроху читатиму. Нехай це буде моєю першою справою після пробудження – це читання зробить мене добрішою та стане у пригоді в щоденних справах.
Потім вона відкрила книжку й почала читати. Джо обійняла сестру і, притулившись щокою до її щоки, читала разом з нею – зі спокійним виразом обличчя, який у неї з’являвся лиш зрідка.
– Мег, як гарно в тебе виходить! Емі, йди сюди, нумо теж читати. Я допоможу тобі з важкими місцями. А в разі потреби – сестри нам пояснять незрозумілі речі, – тихо мовила Бет, вражена красивим подарунком. Приклад сестер надихав Бет розпочати й своє читання.
– Мені подобається, що моя книжка синя, – сказала Емі. Потім у кімнатах стало дуже тихо. Сторінки м’яко горталися, одна за одною. Зима. Сонце потроху підкрадалося до віконного скла, торкаючись дівочих голів, кидало проміння на їхні серйозні обличчя, наче посилаючи різдвяні привітання.
Пройшло десь півгодини, і дівчата збігли сходами вниз, щоб подякувати матері за подарунки. Проте Мармі вдома не було. Мег звернулася до Ханни:
– А де мама?
– Тільки Бог знає, дитино. Якась нещасна людина просила милостиню, і ваша мама одразу вийшла, щоб запитати, що їй потрібно. Ніколи, мабуть, на світі не було жінки, щоб так само любила роздавати направо й наліво воду, одяг та борошно.
Власне, Ханна жила в їхній сім’ї так довго, що в ній бачили більше друга, ніж служницю.
– Гадаю, вона повернеться найближчим часом. Тож поки приготуємо сніданок і все інше, – сказала Мег, дивлячись на подарунки для матері, зібрані в кошик та сховані під диваном, – коли прийде час, вони дістануть їх. Потім Мег згадала: – Емі, стривай-но, а де ж твій флакончик з парфумами для Мармі?
– Вона щойно забрала його. Мабуть, щоб прикрасити якоюсь стрічкою, – відгукнулася Джо, яка вдягнула нові капці для Мармі, щоб трохи їх розносити і, пританцьовуючи, ходила по кімнаті.
– Мої хустинки виглядають дуже мило, чи не так? Ханна випрала та попрасувала їх, – сказала Бет, з гордістю оглядаючи свій подарунок з дещо криво вишитими літерами, які одначе вартували дівчині неабияких зусиль.
– Блаженна дитино! Замість «М. Марч», вона вишила «Мама». Боже, як смішно! – розсміялася Джо, взявши одну хустинку.
– А хіба щось не так? Я гадала, краще зробити так, бо ініціали Мег – це теж «М. Марч», а я не хочу, щоб хтось використовував це, крім Мармі, – стривожено мовила Бет.
– Все гаразд, моя дорога. Це дуже гарна та мудра ідея – так ніхто не зможе помилитися. Я певна, твій подарунок дуже сподобається їй. Я знаю, – сказала Мег. Вона намагалась заспокоїти Бет чарівною посмішкою. А за Джо їй було прикро.
– Там мама! Швидко ховайте кошика! – скрикнула Джо, щойно почувся скрип дверей вітальні.
Однак двері відчинила Емі. Вона здивовано подивилася на сестер, які в свою чергу вирячилися на неї.
– Де ти була? Що ти ховаєш за спиною? – запитала Мег, завваживши, що Емі вдягнена у капелюх та плащ. Ця ледача дівчина кудись ходила так рано. Дивно!
– Не смійтеся з мене! Я просто хотіла розповісти вам усе, коли прийде час. А нині ходила до крамнички, щоб замінити маленький флакон для Мармі на великий. Що ж, на це пішли усі мої гроші, але я не хочу бути егоїстичною!
Промовляючи ці слова, Емі дістала красивий великий флакон парфумів. Вона виглядала так серйозно і одночасно скромно, подолавши у собі звичний для себе егоїзм. Мег пишалася сестрою. Вона обійняла її, а Джо поплескала по плечу зі словами «славний хлопчина». Бет, у свою чергу, підбігла до