Житіє гаремноє - Юрій Павлович Винничук

Знову ся засміяли, позираючи на Гальшку, а Гальшка зачервонілася.

Спочатку не хтіла-м ніц вповідати, леч далій таки ся згодила і оповіла про тії страшні тортури, на которі прирік мя король.

— Тепер твоя черга, — повіли білоглові до сербіянки, же ю кликали Дана.

— Чулисьмо, же ти мала о велій (більш) прикрішу пригоду.

І от що тая сербіянка оповіла.

5. О тiм, що сербiянка вповiла

«Кгди мя полонили турки, то ся заприсягла, же при першій нагоді увірву си життє, а такой не дам сплюндрувати мою невинность. Леч лагодний вигляд королівський справив на мя заспокійливе вражіння. Зайшов до мого покою, сів коло мя, взяв у свої руки мою долоню і запитав, звідки походжу. Єднак я не відповіла і повелася з ним без жадного пошанівку. Видячи тоє, не став більше ніц питати, іно обійняв мя нагло і, притисши вуста свої до моїх, зачав ссати так ґвалтовне, же мало не стратила-м змисли. Наглість тая вправила мя в незвикле помішаннє. Занім до себе дійшла, оголив мої перса і забавлявся ними ведля свої волі, щохвили вигукуючи: «На Магомета, що за чудовнії кшталти! Як розкошне розквітають пупінки!» і такії инші зауваги, которі справили, же обілляламся гарячим рум’янцем. Ледве-м здоліла якось опанувати свій страх і зо всіх сил спробувала-м ся вивільнити, відпихаючи єго руками, на що король ся зірвав на ноги і освідчив твердо:

— І що, безчільна (невдячна, невихована) невільнице? Чи ж би замірялася протиставитись волі свого пана? Спробуй іно далій своїх штучок, а звелю ті такої хлости дати, же попам’ятаєш!

По тій грозьбі сів знову, взяв мя на коліна і притис до себе. Те єго потрактованнє справило, же не мала-м більше відваги ся противити новому блудінню єго руки по персах. Кгди ж єднак ся задоволив достатечне їх мацанєм і угнітанєм, нагле запхав руку у мої шальвари. Але ту я юж знова ся упирала зо всіх сил, тогді він занехаяв своїх починань і в завішений коло паса свищик дмухнув. Внет (враз) ся двері розчинили, і до покою влетіло два чорних євнухи. Щось їм крикнув по-турецьки, і зараз єден приніс батога з ґудзами.

В тую ж хвилю вхопили мя обидва євнухи, кинули лицем на постіль і, тримаючи за руки й за шию, знерухомили. Король здер з мя шальвари, підняв мі кошулю і закинув на рамена так, же була-м тепер така гола, як у день своїх народин.

Не повірите мі, пані, кгди повім, же зачав мя шмагати так безжальне, іж не потрафила-м повтриматися від крику. Не звертав єднак на то найменшої уваги, допоки не задоволив свою злость. Перестав бити і запитав, чи ся осмілю противитись знова єго бажанням. Леч у тій хвилі не була-м у стані єму відповідати, навіть коби смертю мала би-м заплатити за мовчанку. Єднак мій пан не дав мі часу на те, жеби прийшла до тями, а зачав нову хлосту зі словами:

— Ага, то ми ся далі дуємо? То ніц! Скоро ся відовчимо таких манір!

Ту мі разом з криком врешті ся вирвала обітниця, же буду слухати єго, як батька рідного.

І враз мя було увільнено, король відіслав євнухів, а сам, як би ся ніц не діяло, сів коло мя і якусь хвилю ся забавляв цілуваннєм моїх слез, ссанєм вуст, запиханнєм у вуста свого язика, а я на тоє тіко лежала, як поліно.

Далій огорнула мя страшливая дріж, бо тим часом єго гаряча долоня блукала без перешкод серед моїх найпотаємніших поваб. Запхав руку поміж стегна і зажадав, аби-м сильніше розсунула ноги, уможливлюючи єму повний доступ до святині розкоші, де — як свідчив — збирався за хвилю скласти офіру. Леч не послухала-м єго відразу.

— Яким правом, — зараз він ся визвірив, — осмілюєшся легковажити мої пожадання?

Вірте мі, пані любі, же мимовільнеє розступленнє моїх стегон було якнайпромовнішим свідоцтвом мого ляку. Виливала-м струмені сліз, а груди мої наповнило зітхання. През хвилю король ся бавив м’ягеньким пушечком, которий вінчав узгірок розкоші, а потім запхав пальці поміж варги, же провадили на дорогу нігди до тії пори не биту. Втискаючи пальця найглибше, яко іно міг, здумів ся наглим опором, же го спричинила тіснота і відома вам пілочка, а также моїми окриками болю. Тоє єго так порушило, же поклав мя навзнак і розложив мі ноги, як лише мога.

— На Магомета, чи то є можливо? Ти єще дівиця? — крикнув, докінчивши свої оглядини. — На якую кару заслугуєш за ховання переді мною такої речі?

На то му вповіла-м, же не питав мя про мою дівочість.

— То є так, — погодився, — але ж вповіли мі, же ти є заміжня, а мужа твого зарубано.

— Була-м заміжня рівно місяць. Відразу з-за столу весільного мусів муж мій тікати до опришків у гори, жеби го твої вояки не йняли. І там ся ховав аж до того дня, поки не учинили му пастку і не злапали. А же була-м при тім і кидалася бити твоїх вояків, то спутано мя і заведено сюди, жеби була твоєю невольницею.

— Ні! Не будеш моєю невольницею, а іно жоною і сама будеш невольницями поганяти. Дякую Аллахові, же зберіг мені цей несподіваний скарб! Недовго єднак буде він чекати на зірваннє!

І сказавши тоє, поздирав з мя все моє манаттє, а була-м так скрайнє вичерпана, же ані пальцем не поворухнула-м на свою оборону. По тім він такой ся розібрав і, обнявши мя, вповів, же хоче тепер направити тоті всі кривди, яких-єм дознала през дурного свого мужа, которий так мя занедбав.

— Леч, моя панно, надолужимо то скоро, зазнаєш такої приємности, на которі твої поваби заслуговують.

На тоє схлипнула-м, не хотячи.

— З якої причини ті слези і зітхання? То таким ото робом відповідаєш за готовність впровадження тя в тайники розкоші, которії занехаяв твій муж-збійця? Ну, добре юж, положися. Але ні, не так, — повелів мі, кгди зобачив, же ся вкладаю на боці. — Першу науку маєш дістати, лежачи навзнак. Розклади свої оксамитнії стегна.

В млі ока став межи ними, вистромивши того страшного кілка, которого сам вид потрясав мною і заставляв моє серце ся бити, як зайця в сильці. Леч му моє розложенє ніг не припало за вистарчальне, і сам єще далій розсунув їх.

Зобачивши, куди є націлений той єго кіл, затрусиламся, як у пропасниці, але король мі вповів, же не буду чула жадного болю, же то страх мій має великі очі, а же є то офіра згодна з правами натури і, скоро юж раз буде по всім, то зазнаю в нагороду найсолодших розкошів.

Заледво тая голобля знайшлася при дверях до мого палацику, як він кількома рухами загнав ю цілковито, так, же не могла-м ані духу злапати.

В тій хвилі не чула-м єще дужого болю, а він єднак, відаючи досконало,