Маг - Джон Роберт Фаулз

Масовий продукт середньої верстви суспільства — хлопці, яких я мав просвіщати, були нікудишні учні; кошмарне містечко могло в будь-кого викликати клаустрофобію; ну а найнестерпнішою річчю виявилась учительська кімната. Йдучи з неї на урок, я почував полегшу. Над нами, педагогами, понурою хмарою нависали нудьга й мертвотна обумовленість дальшого життя. Справдешня нудьга, а не вдавана модна хандра. Вона породжувала лицемір’я, святенництво, безсильну лють старих учителів, свідомих свого краху, і молодих, що дожидалися такого самого краху. Оті старигани наводили на думку проповідь під шибеницею. Досить було глянути на них — і йшла обертом голова, немовби цей погляд кинуто в бездонну яму людської марноти… Десь такі враження в мене були впродовж другого семестру в школі.

Несила мені марнувати життя, тиняючись у такій Сахарі. Що гострішало це відчуття, то виразнішав висновок: ота закостеніла бундючна школа — не що інше, як іграшковий макет усієї Англії, й не вдасться його спекатися, якщо не виїдеш за кордон. Як на те, мені ще й набридла дівчина, з якою я зустрічався.

Мою заяву про звільнення прийняли з розумінням і з умовою, що я попрацюю ще до кінця навчального року. Я не раз натякав про свою непосидючість, ну а директор з першого ж разу виснував, що мене тягне до Сполучених Штатів чи домініонів.

— Я ще не вирішив остаточно, пане директоре.

— Як гадаю, ми могли б зробити з вас, Ерфе, непоганого вчителя. Та й ви, знаєте, могли б на нас добре вплинути. Ет, тепер пізно про це говорити.

— Мабуть, так. На жаль.

— Не схвалюю мандрів по заграницях. Раджу вам залишитися. Втім… vous l’avez voulu, Georges Danton. Vous l’avez voulu[16].

Дуже промовиста помилка в цитуванні.

У день мого від’їзду лив дощ. Мене переповнювало радісне збудження — дивовижно розкішне відчуття окрилености. Я не знав, куди подамся, зате знав, чого мені треба. Чужої землі, чужих людей, чужої мови і — тоді я ще не міг вбрати цю думку у слова — чужої таємниці.

Дізнавшись, що Британська рада[17] набирає працівників, у перших числах серпня я приїхав на Дейвіс-стрит. Співбесіду зі мною провадила завзята дама, схиблена на так званій культурності, — по її словниковому запасі і манері зверхньо говорити можна було розпізнати вихованку Роудинської школи[18].

Дуже важливо, довірилася мені дама, щоб за рубежем «нас» репрезентували найдостойніші люди, але надто вже марудно давати оголошення про кожну вакансію й говорити з кожним претендентом; та й, зрештою, за кордоном доводиться обмежувати кількість персоналу. Ось тут дійшло до суті справи: можна розраховувати тільки на посаду шкільного вчителя англійської мови.

— Це вас не дуже лякає?

— Дуже, — відповів я.

Наприкінці серпня я на безбач дав оголошення в газеті. Мовляв, ладен виїхати хоч куди й робити хоч що. Надійшло кілька відгуків. Крім брошурок із нагадуваннями, що моя доля в руці Божій, було три чарівливі листи від голоштанних пройдисвітів, завжди готових поживитися за чужий рахунок. У четвертому йшлося про нещоденну, дуже добре оплачувану роботу в Танжері (чи знаєте ви італійську мову?). Я написав туди, але так і не дістав відповіді.

Наближався вересень, я помалу втрачав надію. Подумки бачив себе самого запертим у глухий кут, змушеним знову гортати осоружний «Едьюкейшнл сапплмент» — безконечний сірий список безконечних сірих робіт. Що ж, одного ранку я таки повернувся на Дейвіс-стрит і спитав, чи немає вчительських вакансій у Середземномор’ї. Моя знайома дама, що неймовірно надуживала слова «дуже», «неймовірно» та «страшенно», пішла по папку. Сидячи в приймальні під цеглясто-помідорною картиною Метью Сміта[19], я уявляв себе в Мадриді, Римі, Марселі, Барселоні… ба навіть у Лісабоні. За кордоном усе інше. Там не буде вчительської і я писатиму вірші. Тим часом повернулася службовка. Їй страшенно прикро, але всі хороші місця вже зайнято. Ось що залишилося — запит із Мілана. Я заперечливо хитнув головою. Дама поспівчувала мені.

— Є ще ось це, останнє оголошення. Ми тільки-но його надрукували, — сказала вона й простягла мені витинок із газети.

ШКОЛА ІМЕНИ ЛОРДА БАЙРОНА, ФРАКСОС

Школа імени лорда Байрона (Фраксос, Греція) до початку жовтня оголошує вакансію молодшого викладача англійської мови. Претенденти повинні бути неодружені й мати диплом англійського філолога. Знати новогрецьку мову не обов’язково. Платня — еквівалент шестиста фунтів за рік. Передбачено контракт на два роки, його можна буде поновити. Затрати на проїзд компенсуються на початку й наприкінці контрактного терміну.

Службовка дала мені ще проспект, що нуднувато конкретизував оголошення. Фраксос — острів в Егейському морі, близько вісімдесяти миль від Афін. Школа імени лорда Байрона — «один із широко відомих пансіонів Греції, зорієнтований на зразок англійських ексклюзивних шкіл», — звідси й назва. Либонь, там є все, що має бути в такому навчальному закладі. В учителя не більш