День, що навчив мене жити - Лоран Гунель

– В чому річ?

Вона похитала головою й мовчки випустила його руку.

– Що ти там побачила?

Із замкнутим обличчям вона відступила, опустивши погляд. Джонатану стало недобре.

– Що? Що там таке? Кажи!

Вона вперто дивилась перед собою, вуста злегка тремтіли.

– Ти… скоро…

– Ну?

– Ти скоро…

Раптом вона різко розвернулась і кинулась навтьоки.

– Лізо, зачекай! – голосно прокричав хтось з-поміж перехожих.

Це була інша циганка, значно імпозантніша на вигляд. Згадана Ліза зі спритністю кицьки прослизала між людьми.

Джонатан кинувся за нею, але в цю мить шлях йому перерізав велосипед, слідом за яким рухався інший. Вся родина проїхала перед ним на велосипедах, не відкриваючи ні найменшого проміжку. Він нетямився від гніву, намагаючись простежити за нею поглядом, переживаючи від думки, що загубить її в натовпі. Він був на межі паніки. Він має, хай там що, її наздогнати й обов’язково дізнатися.

Коли шлях звільнився, він кинувся їй навздогін. Циганка вже була далеко, тепер він бачив її час від часу у цій мішанині тіл і облич. Він відчував, що програє… Але хотів вірити. Він мусить її наздогнати, мусить, хай там що. Він прискорив крок, запрацював ліктями, пробиваючи прохід, наче божевільний. Почулося обурення, та він навіть не озирався, не спускаючи погляду із гнучкого силуету, який так боявся загубити. Якоїсь миті йому здалося, що вона зовсім близько, і він ще більше пришвидшив крок. Зненацька сильна рука могутнього чоловіка різко штовхнула його назад.

– О! Ви ще когось зіб’єте!

Він не відповів і прошмигнув між двома японськими туристами. І випростався лише кількома метрами далі. Де ж вона? Де? Він гарячково роздивлявся натовп. Його штовхали, вибачалися. Він перебігав поглядом по цьому морю облич. Швидше! Раптом праворуч від нього майнула довга чорна коса. Він щодуху кинувся в її напрямку, випроставши руки перед собою, щоб краще просуватись між людьми. Він кричав, щоб їх попередити. Нехай же вони розійдуться, Господи!

Він несподівано вгледів її профіль, це таки вона! І кинувся в її бік, біг, робив зиґзаґи, зрештою опинився зовсім близько. Рвонувся вперед і схопив її за руку.

Вона жваво обернулась і зупинилась перед ним, розстрілюючи поглядом. Джонатан ледве переводив віддих, вона теж здавалася так само задиханою, як і він. На обличчі виступили краплини поту, що підкреслювало її чорні очі. Її ніздрі роздувались у ритмі переривчастого дихання.

– Скажи! Я маю право знати!

Важко дихаючи, вона незворушно дивилася на нього, але відчайдушно мовчала, наче води в рот набрала.

– Я хочу знати, що ти побачила! Кажи!

Він міцно тримав її за руку. Час від часу їх штовхали перехожі, яким вони стояли на дорозі. Молода жінка стояла так само незрушно. Джонатан уже й не знав, що робити.

– Назви суму, яку тільки хочеш, і розкажи!

Вона далі німувала.

Охоплений відчаєм, Джонатан сильніше стиснув її руку. Від болю аж сльози виступили їй на очах, але вона мовчала, пильно дивлячись на нього з незворушним обличчям. Вуста її залишались безнадійно зімкнутими…

Охоплений гнівом, Джонатан збагнув, що вона не заговорить. Вони стояли, очі в очі, одне проти одного, не бачачи виходу. Зрештою він випустив її руку.

Як не дивно, вона не ворухнулась і далі стояла перед ним. Він почувався розгубленим.

– Будь ласка…

Циганка не зводила з нього очей. Когорта перехожих перед ними розкривалась, потім змикалась, утворюючи щось на зразок кола у своєму неквапному русі.

Джонатан дивився на неї, але нічого не просив. Власне, він ні на що вже не сподівався.

За якусь мить вона заговорила поволі, з жалем.

– Ти скоро помреш.

Обернулась і зникла в натовпі.

~ 4 ~

Звістку про свою смерть ви чуєте не щодня. Передбачення, висловлене у формі вироку, потрясло Джонатана. Приголомшений, він стояв сам-один посеред цього натовпу, гарний настрій перехожих породжував відчай.

Увечері розум поступово взяв гору. Досі він не надавав анінайменшої уваги ворожкам, не більше ніж ясновидицям, гадалкам на картах та всіляким іншим астрологам. Зрештою всю цю дрібноту він скидав до одного мішка, де були ті, що ставлять на легковірність бідного люду, щоб на них заробити. Він бо, Джонатан Коул, здобув освіту і вважав себе досить розумним. Хіба бодай крихта віри у ці нісенітниці не свідчить про повну дурість? Ну ж бо, тільки не дай збити себе з пантелику.

Тільки не дай збити себе з пантелику, повторював він раз у раз два дні поспіль. Однак його міркування, яке він розробив, давало збій: слова циганки не були продиктовані фінансовими мотивами: вона втекла, нічого не вимагаючи…

Не думати про це. Щойно він відчував зародження тривоги, одразу переходив на ознайомлення з новинами на смартфоні або на читання електронних повідомлень. Мріяти про свої проекти – це також гарний засіб подумати про щось інше. Наприклад, про план переїзду в нове помешкання. Щойно результати роботи дадуть змогу підвищити собі платню, він винайме більший будинок, щоб у Клое була своя спальня, коли вона господарюватиме в нього. Йому набридло розкладати й складати ліжко-канапу у вітальні. А тоді можна вже й подумати про заміну своєї автівки, така-от нагода зробити щось приємне собі самому…

Вранці третього дня він прокинувся з головним болем, локальним і сильним. Його збудженому мозку вистачило кілька секунд для встановлення зв’язку. Тривога охопила його… і взялася мордувати. За півгодини він узяв телефонну слухавку.

– Я хотів би записатися до лікаря Стерна.

– Хвилинку, зараз гляну на його розклад, – пролунав жіночий голос, настільки професійний, наскільки й безособовий.

– Це… терміново.

Залунала млосна й солодкувато-нудотна фортепіанна мелодія. Він терпляче чекав, тривога заполонювала його дедалі більше. В голові вирували безладні думки. Він уже бачив себе в лікарні, після операції на мозку. Власне, чи його страхування покриє цей вид втручання?

– Зачекайте, у мене інший дзвінок.

Знову фортепіано стікає ніжністю.

Крізь відчинене вікно він чув крики Ґарі, торговця мафінами. Дворик позаду його крамнички переходив у квадратну галявинку, яка примикала до садочка за Джонатановим будиночком. Під час літніх канікул його хлопчаки проводили там практично весь день і Ґарі репетував на них при найменшій нагоді. Бідолашні малюки діставали по повній за абищо. Слід визнати, що його справа здавалася не надто успішною; попри гарну якість мафінів, клієнтів було небагато, і від ледве зводив кінці з кінцями…

Фортепіано не стихало. Джонатан раптом схопився. Головні болі траплялись у нього і в минулому, чому