Ігри долі - Іванна Боразан
Щовечора вона молила Бога, щоб захистив її непутящого брата від нього ж самого.
Так тривало уже тиждень. Марія уже не знаходила собі місця. Але виду не подавала. Що-що, а приховувати свої переживання вона навчилася добре за цей час. Ніколи не нав’язувати свою турботу і опіку. Ніколи не допитуватися, на що наложив брат вето. Це ті закони, за якими Марія жила. Але все ж таки навчилася їх інколи обдходити, так що Андрій навіть не здогадувався.
Брат жив у своєму маленькому світі, нікого не пускаючи у нього. Але іноді Марії все ж таки вдавалося «заходити до нього у гості». Ці хвилини вона цінувала найбільше: спілкування брата і сестри. Хоча було важко вивідати у Андрія інформацію про його життя. Та все ж таки була вдячна і за те, що він хотів з нею хоча б трохи поділитися. Багато чого він замовчував, іноді змінював тему, а іноді й взагалі закінчував розмову. Такого розвитку подій Марія боялася більш за все. Тому що після цього Андрій закривався у собі на кілька днів. І було потім важко повернути його на потрібну колію.
Та найбільшим сюрпризом для Марії стало те, що одного вечора Андрій приніс на руках поранену дівчину, і як потім вияснилося, дуже схожу на Олену.
XIV— Ти не хочеш мені розповісти, хто наша гостя! — запитала Марія, коли наповнювала невеличку супницю гарячим бульйоном.
Андрій не відповідав.
— А якщо вона буде мене розпитувати, що мені відповісти, — наполягала вона на своєму.
Жінки за своєю природою дуже цікаві і роблять усе можливе, щоб дізнатися, що її турбує. Марія також не вирізнілася поміж інших, і тому, користуючись ситуацією, хотіла вивідати хоч щось. Та Андрій сидів тихо, як партизан. Він спокійно насолоджувався їжею, не звертаючи увагу на запитання Марії.
Марія ж не вщухала і запитання сипалися одне за одним. Нарешті Андрій не витримав і промовив:
— Скажеш їй, що я знайшов її на березі непритомною і не знаю, хто вона така.
Він знав, що гостя не буде розпитувати, то все цікавість Марії.
— Я вже їй про це говорила.
— То тоді, що ти хочеш від мене?
— Правду!
— На все свій час! — відрубав Андрій і встав із-за столу.
Марія хотіла його зупинити, але він швидко попрямував з кімнати.
Скоро він відійде, а їй ще є про кого подбати. Узявши супницю і ложку на піднос, вона подалася у кімнату їхньої гості.
Андрій бродив по набережній. Події, які пов’язані з появою їхньої гості, повернули його на п’ять років назад, коли він втратив сім’ю. Рани з часом затягнулися. Як міг так і заглушував будь-які спогади. Став брутальною і жорстокою людиною. Але ця дівчина… Ця беззахисна і ні в чому невинна дівчина повернула все з ніг на голову. Сколихнула стіну, яку за ці роки він збудував, щоб приховати свою сутність від світу. Змінила його уявлення про світ, про людей. І в не кращу сторону. Кровожадність людей годувала його протягом цих років. Але такого бездушшя навіть йому не зустрічалося. Як можна позбутися людини, як не потрібної речі. Його жертвами ставали здебільшого негідники і вбивці. А тут йому запропонували позбутися невинної жінки, яка заважала чоловікові і його коханці. Розлучення — це занадто складно для них. Легше — вбити. Це завдасть менше клопоту. Подумаєш, кілька днів постраждаєш, про людське око, а потім ти вільний птах.
«Що ж між ними сталося, що вбивство дружини виявилося найлегшим способом вирішення проблеми? І чому я погодився?»
Коли Андрій ішов на місце зустрічі, він не знав, хто його жертва. А коли побачив фото жертви- просто не повірив своїм очам. З фотографії на нього дивилася усміхнена Олена. Як таке можливе?
Уже згодом, розглядаючи детально обличчя дівчини, він зрозумів, що це не Олена. Дівчина чимось нагадувала її, але, на жаль, це не вона. Таке просто було б неможливе! Андрій навіть хотів відмовитися. Спочатку у шоковому стані він погодився і навіть взяв аванс, але зараз все добре обдумавши, не міг так низько впасти. Помста — так! Вбивство негідника — так! Але невинної дівчини — ні! Він не настільки ниций, щоб так вчинити.
І уже почав набирати номер телефону своєї довіреної особи, аж тут його осяйнула думка: «Якщо я не зміг врятувати свою дружину, то хоча б спробую врятувати чужу. Якщо я відмовлюся від цього вбивства, то може, інший ні. Тому потрібно думати над тим, як облаштувати так, щоб усі залишилися живі і задоволені. Але спочатку потрібно дізнатися, чи вона варта життя».
Звучить дивно. Можна навіть сказати і дико! Хто він такий, щоб вирішувати кому жити, а кому ні! Звичайний кіллер. Людина, яка не замислюється над вартістю життя. Для нього людина — це тільки об’єкт, якого замовили. Він вважає себе Богом, бо вирішує, як і коли ця людина помре. А інколи, як у нашому випадку, вирішує помилувати свою жертву чи ні!
Усе так просто… Звичайна людина, інколи навіть не гідна називатися людиною, вирішує чи достойний ти жити, чи ні. І за якимись параметрами, відомими тільки йому, він стає катом або помилувачем. При чому його «піддослідний кролик» навіть не підозрює, що всі його вчинки зважуються на Терезах Феміди. А Він той, хто буде проводити правосуддя.
Наш герой, можливо, і не такий «демон»,
