Долі та фурії - Лорен Грофф
Він увійшов у місто й мало не заплакав від вдячності за те, що будинки стояли тут тісніше, за те, що тут були тротуари, за те, що тут світили вуличні ліхтарі й так м’яко вели його від одного до наступного.
Він відчував, що в нього ноги в крові. Він обгорів на сонці, в роті пересохло, шлунок зав’язався вузлом від голоду. Від нього тхнуло так, ніби він купався у ставку поту. Він насилу дошкандибав до готелю, і коли увійшов, то портьє, який напередодні побожно вписував їх у журнал, тільки й вимовив:
— Ой, лишенько! Містере Саттервайт, що сталося?
І Лотто проскрипів:
— Мене пограбували, — і так воно й було в якомусь сенсі, бо публіка обібрала його гідність до нитки. Портьє покликав коридорного, який привіз готельне крісло на колесах, і Лотто доставили ліфтом до дверей його номера, дістали ключ і вкотили крісло всередину. А тут оголена Матильда сиділа в ліжку під простирадлом і посміхалася йому.
— А ось і ти, коханий, — промовила вона.
Яке надзвичайне самовладання. Воістину вона була одним із чудес світу.
Коридорний вклонився й вийшов, бурмочучи щось про безплатне обслуговування в цей час.
— Води, — прохрипів Лотто. — Будь ласка.
Матильда встала, наділа халат, пішла у ванну, набрала з-під крану склянку води й принесла йому. І все це якось повільно. Він випив одним ковтком.
— Дякую. Іще, будь ласка, — попросив він.
— Щаслива служити, — сказала вона, широко посміхаючись. І не ворухнулася.
— М, — повторив він.
— Так, мій творчий генію? — обізвалася вона.
— Досить уже покарань. Я дурень, і мене не можна пускати між люди. Я ношу свій привілей, як невидимий плащ, і уявляю собі, що він надає мені надможливості. Я заслуговую на те, щоб мене принаймні на день забили в колодки і, можливо, швиргонули в голову кілька тухлих яєць. Мені дуже шкода.
Вона сиділа на краю ліжка і спокійно дивилася на нього.
— Було б краще, якби це було щиро. Ти зарозумілий.
— Я знаю, — сказав він.
— Твої слова важать більше, ніж слова багатьох інших людей. Ти бездумно кидаєшся ними і можеш образити багато кого, — сказала вона.
— Мене хвилює, чи не образив я тебе, — мовив він.
— Не треба про мене так турбуватися. Ти не можеш говорити за мене. Я не належу тобі, — сказала вона.
— Я не робитиму нічого такого, що б могло тебе засмутити. Чи не могла б ти, будь ласка, будь ласка, будь ласка, принести мені ще води?
Вона зітхнула й принесла йому ще води. У двері постукали. Вона відчинила — там був коридорний зі столиком на коліщатах. А на столику були відерце з шампанським, і тарілка з лососем та спаржею, і кошик із м’якими гарячими рогаликами, і шоколадний торт на десерт, вітання від готелю і вибачення за пограбування.
Сан-Франциско — геніальне місто здебільшого, а таке нечасто траплялося. Якщо йому потрібна медична допомога, то в них є свій лікар, і так далі. Будь ласка, повідомте нам, якщо ми ще щось можемо для вас зробити.
Лотто допався до їжі, а вона спостерігала. Він спромігся проковтнути кілька шматочків, і його почало нудити.
Тоді він устав, хоча ноги були немов обрубані сокирою, і пошкандибав у ванну кімнату, викинув свій одяг і взуття просто в урну і надовго заліг у гарячій ванні, спостерігаючи, як із його ран тягнуться ниточки крові.
Він позривав усі або майже всі нігті на ногах. Він облив холодною водою обличчя й руки, які від сонця вкрилися пухирями. Встав, відчуваючи, як оновилося його тіло, й за допомогою Матильдиного пінцета повидирав тонкі довгі волосини з мочок вух, і втер у шкіру на лобі дорогезний жінчин лосьйон, намагаючись витерти зморшки.
Коли він вийшов, Матильда все ще не спала, дивлячись у книжку в руках. Вона відклала її, примостила окуляри поверх голови, дивилася на нього з-під лоба.
— Якщо це допоможе, то я краще завтра не виходитиму, — сказав він.
— Тоді ти зможеш провести весь день у ліжку зі мною, — запропонувала вона. — Отже, ти виграв. Не має значення що, але ти виграв. Зрештою, все виходить на користь тобі. Завжди. Хтось чи щось допомагає тобі. Це просто якесь божевілля.
— А ти сподівалася, що воно не спрацює для мене? Що мене зіб’є вантажівка? — спитав він, залазячи під простирадло й укладаючи голову їй на живіт. Там тихенько забурчало. Он куди ділися залишки торта з тарілки.
Вона зітхнула.
— Ні, ідіоте. Я просто хотіла полякати тебе кілька годин. Модератор залишився у своєму офісі на всю ніч, бо ми були впевнені, що хтось приведе тебе до нього. Що зробила б нормальна людина, Лотто. А не чухрала б пішки всю дорогу до Сан-Франциско, божевільний ти маніяк. Я щойно зателефонувала йому, повідомила, що ти з’явився. Він оце й досі там сидів. Уже почав був лізти на стіну. Він думав, що тебе викрала банда якихось божевільних феміністок, щоб зняти на відео, як із тебе робитимуть цапа-відбувайла. Уже прокручував у голові сценарії кастрації.
Ланселот уявив, як у нього перед носом розхитується мачете, здригнувся.
— Ех, — мовила вона. — Коли почався обід, то іскри вже летіли в усі боки. Аж тут де не взявся якийсь торішній Нобелівський лауреат, який, виявляється, списав у когось половину своєї промови. І в соціальних мережах було організоване величезне збіговисько, доступне для всіх. Я дивлюсь, а за столами повно народу, й усі повтуплювались у свої смартфони. Так що ти, коханий, виявився для них дрібною сошкою.
Він відчув себе обдуреним; треба було їм ще й не такого наговорити. [Йому ще й мало!]
Так він і побивався, поки не заснув. А вона ще деякий час дивилася на нього, щось собі тасуючи в голові, а потім заснула, навіть не вимкнувши світла.
8
ЛІД У КІСТКАХ, 2013
Кабінет старшого вихователя школи-інтернату для хлопчиків. На стіні висить плакат, на якому зображений водоспад на заході сонця. Внизу — назва «СТІЙКІСТЬ» шрифтом без засічок.
Старший вихователь: чоловік із бровами на півобличчя.
Оллі: худий хлопчик, у якого недавно помер батько; висланий з дому за вчинення підліткових правопорушень. Південний акцент, який він намагається приховати. Обличчя густо вкрите прищами. Утім бистроокий, спостережливий.
ІЗ АКТУ І
Вихователь: Мені повідомили, що ви, Олівере, ніяк не можете пристосуватися до тутешнього життя. У вас немає друзів. Ваше прізвисько [Заглядає в картку, моргає.]: Чортзна-звідки пиріжок?
Оллі: Мабуть, сер.
Вихователь: Олівере, ви стоїте на порозі кардинальних змін