Притулок пророцтв - Деніел Кіз

застосуванням сибірської виразки є загрозою номер один для національної безпеки. Та й ваші військові експерти передбачали, що ймовірність подібного теракту, здатного забрати життя сотень тисяч людей і завдати державі збитків на понад трильйон доларів, у одному з американських міст у часовому відрізку від двох до п’яти років становить дев’яносто відсотків.

– Як дізнатися, яким методом планують розпилювати виразку? – вступив професор.

– Це мій клопіт. Третій катрен Тедеску називається «Як». Якщо я знатиму його і зумію розгадати, можливо, ми знайдемо спосіб запобігти атаці.

Любитель крутити ручку показав нею на капітана Еліаде.

– Він каже, що пророцтва відомі тільки Рейвен Слейд, а вона перебуває в руках «Моджахедін-е Халк», тож вся ця справа здається безнадійною і…

– Це не зовсім так, – перебив його військовий, – моджахеди є найсильнішою опозицією режиму аятоли і, як один з можливих варіантів, планується використати їх як передові загони в разі вторгнення до Ірану. Ми очікуємо, що Держдепартамент виключить їхню організацію зі списку терористичних.

Ручка штрикнула стіл.

– Моджахеди – терористи. Ми й далі категорично проти того, щоб мати з ними справу.

– Схоже, перемовини Пентагону і Держдепартаменту зайшли в глухий кут, – зауважив Еліаде.

Дуґана занудило.

– Вашу дивізію, цього ж року вибори, правильно?

– Це не має до них жодного стосунку, – відрізав тип з ручкою. – Наше питання в тому, як витягти пророцтва в душевнохворої дівчини, яка перебуває в руках ворога?

– Якщо вам вдасться визволити дівчину з Ашрафу живою і передати в мої руки, я зумію розв’язати їй язика, – втрутився Еліаде.

– Ще одна вистава театру тортур? – уточнив Дуґан. – Чи цього разу все буде по-справжньому?

– Ніхто тут не говорить про тортури, – втрутився любитель ручок.

– Просто допит із застосуванням сили, – додав професор.

Речник Пентагону похитав головою.

– Ми всі тут просто гаємо час. Як повідомляє наш глибоко законспірований агент у Ашрафі, до ранку Рейвен, можливо, взагалі не буде серед живих.

Дуґан зачекав, доки всі інші покинуть конференц-зал.

– Капітане Еліаде, у мене до вас є одне прохання. Можете мені позичити одного з ваших людей? Може, того поліцейського, що привіз мене сюди.

– Навіщо?

– Спробую пошукати зачіпки сам, інкогніто.

– За кого ви себе видаватимете?

– За студента журналістики, що працює в грецько-американському двотижневику «Грік Прес».

Еліаде пильно глянув на нього своїм здоровим оком, тоді натиснув на кнопку інтеркому.

– Маркосе Коставрос, негайно зайдіть до конференц-залу.

За кілька секунд офіцер уже стояв у дверях.

– Містер Діодорус – журналіст, що збирає інформацію для газети «Геленікос Тайпос», – звернувся до нього Еліаде, – супроводжуватимете його, куди він накаже.

Коставрос торкнувся козирка свого картуза.

– Вважатиму за честь, містере Діодорус, я часто читаю «Геленікос Тайпос».

– Куди їдемо? – спитав поліцейський, коли вони вийшли на вулицю.

– До Афінської психіатричної лікарні.

– Ви збираєтеся писати статтю про недавній теракт «Сімнадцятого листопада»?

– Перш ніж починати, слід провести журналістське розслідування.

– У який саме відділ лікарні, сер?

– До лазарету. Там дівчина з Америки розмовляла з Ясоном Тедеску незадовго до того, як його застрелили.

РОЗДІЛ 38

Ашраф

З-за куліс Рейвен бачила молоду дівчину, що зіщулилася в кутку кімнати. Вона чекала свого виходу. До того, як зґвалтують інженю, чи опісля? Усі бажали, щоб вона розіграла виставу, яку написав містер Тедеску. У неї перед очима ще й досі стояв сценарій, який вона того дня знайшла на його столі: перший акт називався «ДЕ», другий – «ЩО», а третій… ага, точно, «ЯК». Її роллю було вийти на сцену з-за лаштунків праворуч і постати перед обраною публікою, яку запросили на закритий попередній перегляд.

Вона промовлятиме свій монолог тільки для них. Вона рідко забувала ролі, але тепер, як на диво, зовсім не могла пригадати текст. Де подівся суфлер?

І який наступний епізод?

Тут їй пригадалися слова режисера, що, коли завіса підніметься, на публіку очікує сцена її зґвалтування. Не грецька трагедія, а «Викрадення локона» Александра Поупа[39]. Отже, комедія.

Зненацька все потемніло. Рейвен більше не перебувала поза своїм тілом, не дивилася на себе з-за лаштунків. Тепер вона тулилася до стіни, вичікуючи. Чим можна захистити себе? Вона порилась у сумці. Тільки пилочка. Варто було захопити з собою ножа. Даремно, Фатіма все одно б його відібрала.

Почувся якийсь звук. Хтось встромляв ключ у замок. Репетуй, не репетуй, це не допоможе, але кривдника можна буде зупинити, застромивши пилочку йому в пах.

Двері з рипінням відчинилися.

Рейвен напружилася.

Голос говорив фарсі, мовою, яку вона чула від жінок на базі. Та цей голос був грубий, чоловічий. Чоловік наблизився. Наліг на неї зверху всією вагою. Грубо розвів ноги. Рейвен пручалася, та він притис їй стегна колінами до підлоги і заходився ґвалтувати.

Коли завіса опустилася, пролунали бурхливі оплески.

РОЗДІЛ 39

Афіни

Дуґан наказав Коставросу припаркувати патрульне авто біля аварійного виходу з лікарні і зайти всередину разом з ним.

– Є люди, які не люблять спілкуватися з репортерами, тому ви йдіть перший. Спитайте, як пройти до лазарету.

– Я знаю, де це. Приїжджав сюди з капітаном Еліаде на розслідування стрілянини.

Коставрос ішов попереду. Дехто з пацієнтів був прив’язаний до ліжка.

– Знаєте, де лежав Тедеску?

Коставрос вказав на порожній інвалідний візок біля стіни. Неподалік від них санітар мив підлогу.

– Спитайте, чи був він тут того дня.

Коли Коставрос наблизився, у санітара з рук випала швабра. Нахилившись, щоб підняти її, він ледь не перекинув відро з мильною водою.

– Я не скоїв нічого незаконного, присягаюся.

– Розслабтеся. Я просто прийшов з кореспондентом «Геленікос Тайпос», який пише статтю про те, як «Сімнадцяте листопада» скоїло напад на лікарню.

– Я не знаю нічого, містере репортер. Я нічого не бачив.

Дуґан вирішив взяти ініціативу у свої руки.

– Може, ви чули щось, – промовив він, витягуючи двадцять євро.

Вигляд у санітара був переляканий, проте Коставрос кивнув головою.

– Відбувалося все якось дивно, – почав розповідати санітар. – Медсестра Сойєр стояла поряд, та містер Тедеску розкричався, щоб вона йшла геть і не слухала. Мене розібрала цікавість. Донька головного лікаря декламувала чи то вірш, чи то рядки з якоїсь п’єси. Я вловив лише кілька слів.

– Кажіть, кажіть, – Дуґан видобув ще одну двадцятиєврову банкноту. – Які слова ви чули?

– Про якогось вола, що втік. Потім про якусь жорстоку кару. Ще щось про богиню і смерть у тунелях.

– Ще…

Санітар постукав пальцем по чолу.

– Іще якийсь собака.