Зелений Змій, або Алкогольні спогади - Джек Лондон

кількість, яка мені потрібна, щоб викликати приємне піднесення. Перед вечерею, я ще раз викликав приємне піднесення. Ніхто не бачив мене п’яним з тої простісінької причини, що я взагалі ніколи не був п’яний. Але двічі на день я був напідпитку. Якби оту кількість алкоголю, що я вживав щодня, дати випити людині незвиклій до цього, вона б з ніг звалилася.

Це була стара пісня. Чим більше я пив, тим більше примушений був пити, щоб досягти якихось наслідків. Але настав час, коли коктейлів було вже не досить. Я не мав часу, щоб пити їх, і не мав місця, де їх зберігати. Віскі впливало на мене дужче. Менша кількість його швидше давала наслідок. Отож до обіду я пив різні хлібні горілки, а надвечір віскі з содою.

Мій сон, — завжди міцний, тепер погіршав. Інколи, прокидаючись вночі, я починав читати й швидко знов засинав. Тепер це вже не помагало. Я читав дві-три години, але спати мені аніяк не хотілося. Та я дізнався, що алкоголь навіває сон. Часом треба було випити двічі, а то й тричі.

Але такий короткий був мій сон, що до ранку організм не встигав перетравити алкоголю. Через те я прокидався з сухим, ніби опеченим ротом, з важкою головою і з легким нервовим тремтінням у шлунку. Справді, я почував себе не добре. Ранками страждав від похмілля, яке звичайно буває після упертого, тяжкого пияцтва. Чого я потребував — це трошки покропити душу. Отак зрештою Зелений Змій бере гору. Тепер я пив перед сніданком, для апетиту — давня отрута гадючого укусу. Ще взяв я собі за звичку ставити біля себе на ніч глечик з водою, щоб освіжати обпалену селезінку.

Отож моє тіло ніколи не звільнялося від алкоголю. Без нього я тепер не міг обійтися. Якщо мені доводилося їздити кудись у глухі закутки, я вживав заходів, щоб не залишитися без алкоголю: брав із собою чверть галона віскі або кілька таких четвертин. Колись я дивувався, що інші люди роблять так. Тепер я, не соромлячись, робив це сам. А коли мені траплялося здибатися з хлопцями-друзяками — я кидав об землю всі постанови: пив з ними те, що вони пили, і стільки ж, скільки й вони.

Усього мене пройняло полум’я розкішної алкогольної пожежі. Воно горіло своїм власним жаром і розгоралося все дужче. Не було ні єдиної хвилини, щоб я не прагнув алкоголю. Я уривав свою щоденну роботу — тисячу слів, — коли їх було написано тільки п’ятсот, от тільки випити. Але незабаром почав я випивати й перед початком роботи.

Я дуже добре розумів, як це небезпечно, і зробив нову постанову: не питиму ані-ні, поки не зроблю своєї роботи. Та повстало нове чортове ускладнення: я не міг працювати, не випивши. Неодмінно мусив випити, щоб вистачило снаги. Тоді я почав змагатися. Але спрага була така непереможна, що цілком опанувала мене. Я сидів біля столу з пером у руці, але не міг із себе вичавити й одного слова. Мозок не міг зосередитися на думках найпростіших, бо його посідала єдина думка, що в креденці, у другому кутку кімнати, чекає на мене Зелений Змій. Тоді з розпачу я поступався й випивав. Мені зразу легшало, й я писав свою тисячу слів.

У своєму міському домі, в Окленді, я вичерпав запаси алкоголю й навмисне не купував більше. Але з цього було мало користі, бо, на лихо, у креденці з напоями залишилась поличка пива. Даремно я намагався писати. Пиво таке слабке, як вода, та й не люблю я пива, але я тільки й міг думати про пиво, що на долішній полиці. Поки я не випивав пінти пива, слова мені не йшли, і чимало пінт доводилося випивати, потім напишу оту тисячу слів. Поганої тільки було, що після пива пекло мене. Та даремна, що так, я швидко спорожнив усю поличку.

Креденець був тепер порожній. Я не поповнював його. З справжнім героїчним зусиллям, я нарешті примусив себе писати щоденну тисячу слів не під батогом Зеленого Змія. І весь той час, що писав, я прагнув алкоголю. І лише кінчав ранкову роботу, як виходив з дому й ішов до міста, щось випити. Милостивий боже! Коли Зелений Змій міг так опанувати мене, не алкоголіка, то як мусять страждати справжні алкоголіки, змагаючись з вимогою свого організму? Проте є люди, які оточують їх, не співчувають, не розуміють і глузують, зневажаючи їх.

XXXV

Та треба було й розплачуватися. Зелений Змій почав стягати данину — не так з тіла, як з духа. Давня, затяжна хвороба, хвороба інтелекту, поновилася знову. Давно поховані примари, підвели знов голови. Але тепер вони були інші та жахливіші. Старі інтелектуальні примари поховала здорова нормальна логіка. Але тепер їх розбудила Біла Логіка Зеленого Змія, а Зелений Змій ніколи не прожене тих примар, що сам викликав. Захворівши на песимізм, до якого спричинилося пияцтво, людина мусить пити ще більше, щоб знайти забуття, якого Зелений Змій їй обіцяє, та ніколи не дає.

Як змалювати цю Білу Логіку тому, хто ніколи не знав її! Може, спочатку тільки спробувати, чи взагалі це можливе. Візьмімо, для прикладу, Країну Гашишу, безмежну часом і просторінню. Колись я зробив дві незабутні мандрівки в цю далеку країну. Те, що я бачив там, вирізьбилось у мене в пам’яті виразно з усіма подробицями. Але людям, які ніколи не мандрували туди, я марно намагався хоч почасти словами змалювати її.

Я вжив усіх гіпербол та метафор, щоб з’ясувати їм, що можна пережити цілі віки та перетерпіти безодні невимовної муки атонії й жаху в кожному інтервалі поміж двома нотами прудкої жити, яку швидко грають, на фортеп’яно. Я говорив цілу годину, намагаючись змалювати хоч одну відміну Країни Гашишу, і, кінець кінцем, не зміг сказати нічого, не спромігшись словами віддати оту безодню безмежного жаху та чар, я певен, що я не дав їм аніякого уявлення про Країну Гашишу.

А дайте мені поговорити з кимсь іншим, хто сам мандрував у цю зачаровану країну —і він одразу зрозуміє мене. Одна фраза, одне слово миттю викличуть у його уяві те, чого цілі години пояснень не могли викликати в уяві тих, хто не подорожував туди. Те саме скажу й про царство Зеленого Змія, де царює Біла Логіка. Тим, хто не мандрував туди, оповідання мандрівників мусять здатися незрозумілими та фантастичними. Найкраще, що я можу зробити, це тільки попросити тих, що не подорожували, йняти віри моєму оповіданню.

Є фатальні інтуїції правди, що криються в алкоголі. Пилип тверезий свідчить за Пилипа п’яного в цій справі. Та правда не вся однакова — є правдивіша та й є брехливіша. Для життя, що хоче реалізувати себе, найбільшу вартість має ця остання правда. О, мій читачу, що ніколи не мандрував туди, ти бачиш, яке божевільне блюзнірське царство я намагаюся змалювати тобі мовою племені Зеленого Змія.

Ця мова чужа твоєму племені, всі люди якого розважливо уникають шляхів, що провадять до смерті: вони йдуть тільки шляхами, які ведуть до життя. Є шляхи і шляхи, так само, як є правда і правда. Та майте терпець. Може оті теревені, які я плету, і дадуть вам змогу на мить побачити далекий, туманний простір інших країн і племен.