Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв
«Тепер, — наказав собі прочанин, — треба згадати те найважливіше, що ніби само випірнуло на Горбатій горі. А цим найважливішим є те, що тут німа й там німа, тут вмістилище для демониці й там вмістилище… Було».
Він посміхнувся щасливому Аттикові, губи якого обважніли й очі затяглися мрійливим туманом, промовив:
«Там була схована застава могутності чортиці і тут вона теж має бути. Пошукаймо».
«Про що Ви кажете, вчителю?» — прокинувся хлопець.
«Це, малий, так, нічого… А скажи мені, хлопче, яка з Пальмірських богинь найзліша та найпідступніша?»
«Богиня Ламашту[107], Нічна Викрадачка Немовлят, — Аттик відповідав швидко, як бурсак на колоквіумі. — Її храм занедбаний. Там живуть тепер лише злі старі ламії, які поклоняються дзеркалові і харчуються кров'ю жертовних баранів».
«Там дзеркало і тут дзеркало!» — Анемподест відчув, що його здогадка підтверджується і подумки показав Напередвизначеності язика. Хоробрість поверталася до нього, оточена хвилями бажань. Він розкуйовдив хлопцеві волосся.
«Ходімо до занедбаного храму!» — виголосив учень авви Макарія.
«Нащо?» — юний пальмірець схопив учителя за руку. Пальці Аттика виявилися напрочуд сильними, а долоня — мозолястою, як у ратоборця.
«Для складання свіжого гороскопа мені конче потрібно попити баранячої крові».
«Її повно у палацових кухарів».
«Ти не хочеш мені допомогти?»
«Я хочу. Але ж Ви знаєте, що занедбаний храм знаходиться на священній землі Кібели[108], а сьогодні четвертий день тижня».
«І що?»
Аттик здивованим поглядом обмацав обличчя Парфанія-Анемподеста і пояснив:
«Зараз там відбувається Літургія Дефлорованих. Ніхто, окрім корибантів[109] та святих блудниць Головного Храму, не може ступити на священну землю Кібели у четвертий день тижня. Ви ж самі мені розповідали про містерії розцнотливлених в ім'я Ідейської Матері».
«Я лише перевіряю твою пам'ять. Мені радісно, що навіть у дні облоги ти не забув моїх уроків, малий».
Аттик просяяв і відпустив руку учня авви Макарія:
«Я готовий тішити Вас не тільки знаннями».
«Ми ще про це побалакаємо, — пообіцяв прочанин. — А тепер мені потрібно до занедбаного храму. І я піду туди, навіть якщо тисяча корибантів і десять тисяч блудниць стануть супостатами на моїй дорозі. Проведи мене до землі Кібели».
Аттик завагався. Сумніви робили його дівоче обличчя привабливішим, від них глибшали оливкові тіні під очима. Він спитав:
«Але ж на мене чекає володарка. Чим ми виправдаємо мою затримку?»
«Найточнішим гороскопом про загибель римлян».
Аттик кивнув і повів прочанина до хвіртки. Над їхніми головами щось просвистіло. Вони озирнулися. На те місце, де кілька хвилин тому лежав непритомний учень авви Макарія, гепнулась базальтова брила. Заверещало паркове птаство. Це великі балісти Авреліана почали обстріл царського палацу.
Головний Храм Кібели підносився червоною пірамідою між палацовою вежею Беткетер та пілонами, спорудженими для вшанування сонячного бога Ярихбола. Священну землю богині оточував цегляний мур заввишки зо два людські зрости. Там, де стояв занедбаний храм Нічної Викрадачки, мур постарів і пощербився. Коріння кедра підповзло під його фундамент, а гілки розхитали цеглини з клеймами забутих царів. Одною з тих гілок Аттик з Анемподестом перелізли на заборонену землю. Нечисленні пияки мутними очима спостерігали за ними. Але їхню увагу невдовзі відвернула молодь, що вирішила кохатися просто під храмовим муром. Ніхто не покликав варту і не здійняв тривоги.
Занедбаний храм розмірами не перевищував церкву у Зміївці. Брама його була зачинена, але глиняна ліпна оздоба піддашшя розповзлася на рогах отворами. До однієї із таких шпар і пірнуло двійко блюзнірів.
Поки очі не призвичаїлися до храмового напівмороку, Анемподест слухав далекі співи Літургії Дефлорованих. Корибанти славогласили:
Веселу тілесну могилу для дива звичності й дива запізнення дасть нам лоно Твоє, Богине, і для наших бажань ти відкриєш смерть так, як розсувається лотос незайманки й знімається накривка зміїного лігва для тих, хто хоче відпочити від спеки на холодних кільцях отруйної кобри, мудрішої від змій Заходу, мудрішої від змій Півночі, мудрішої від змій Півдня яких Ти, Непереможна, усіх колись повбивала…
Заслухавшись поганських співів, прочанин не зауважив птахів, які обжили храмове піддашшя. Він зробив різкий рух і спричинив пташиний гармидер. Голуби наповнили святилище шурхотом і пошкрябуваннями, шматки глини посипалися на голови кам'яних бовванів, притиснутих до стін і колон. Десь унизу прочинилися двері і почулися важкі кроки.
«Ламія!» — прошепотів Аттик.
Скреготнуло кресало. Потім заблимав смолоскип, приторочений до стіни якраз під схованкою непроханих гостей — тінь прикрила їх. Вони побачили древню каплицю Викрадачки Немовлят. Вівтарна плита знаходилася посередині кубічної зали. Над нею стояла потворна статуя напівящірки-напівжінки з лев'ячою головою. До кам'яних грудей древньої демониці присмокталися бронзова свиня та залізний пес.
Стара жриця палицею збила голуба, витягла ніж і заклала птаха на вівтарі. Вона дочекалася,
