Коханка - Януш Вишневський

не потребував Бога. Вона стільки разів просила мене, щоб я вірив. Водила по церквах, а коли я надовше залишався на суші, то тягала за собою на шлюби, хрестини і похорони. Чотири роки тому, в неї тоді вже знайшли рак, я повернувся до Ґдині на Різдво і попросив її, щоб вона вдруге вийшла за мене заміж. І вона, пане офіцере, погодилася. Після всього, що я їй заподіяв, після того, як десятки разів на цілі місяці залишав її саму і гасав по світу за рибою.

Після усіх цих святкувань Різдва без мене, після уродин і дитячих хвороб, які минали без мене і після стількох похоронів без мене. Уявляєте собі, пане офіцере?! Вона погодилася! І я подзвонив тоді до знайомого священика, який був із нами на «Турлейському» — ви, здається, були зі мною на «Турлейському», пане офіцере, правда? — Тоді він був другим механіком, а потім щось йому заскочило і він став священиком. І я сказав йому, що через тиждень ми з Мартою приїдемо до Любліна і хочемо взяти шлюб у його костелі, шлюб, на який у нас не було часу тридцять сім років тому, бо тоді я саме повинен був вийти в море. І щоб він подбав про хор і орган, і щоб усе відбулося без тих курсів, які тепер мусять проходити наречені перед шлюбом.

Він пригадує, що після цього капітан зупинився на мить, махнув рукою стюардесі, а коли вона підійшла, попросив:

— Чи не могли б ви більше не приносити мені шампанського, а замість нього дати нормальної холодної горілки?

А коли стюардеса пішла, повів далі:

— Але навіть тоді, коли я разом із нею ішов до вінця, під час того шлюбу, я все ще не вірив у Бога. Бо тоді мені ще не були потрібні ні Бог, ні релігія. Особливо релігія. Релігія, пане офіцере, часом трохи затуманює мозок. Бо з релігії, пане офіцере, часом можна зробити висновок, що значно легше любити все людство, ніж колегу з вахти. Я повірив тільки тоді, коли її не стало і світ спорожнів для мене настільки, що я був змушений знайти собі когось, аби не почуватися таким самотнім, як палець, коли повертаюся до своєї каюти з капітанського містка. І тоді я подумав собі, що, мабуть, Марта теж не хотіла бути сама і що вона все життя мала слушність. І тоді я знайшов Бога. Інколи я думаю, що знайшов Бога, а часом, що після смерті Марти просто поміняв його, не міняючи віри. Але на кораблі можна обійтися і без Бога та релігії. Принаймні я тридцять років обходився. Тож, будьмо, пане офіцере, — завершив він із посмішкою і підніс до вуст чарку.

А коли випив, нахилився до мене і додав:

— Але скажу вам, пане офіцере, що коли у вас немає своєї жінки, то з Богом людині в житті краще…

Примітки

1

Східнонімецька секретна служба.