Ніч на Івана Купала - Наталія Володимирівна Сняданко
Мама Яніни була відома на факультеті своєю вимогливістю та безжальністю у ставленні до студентів, її боялися і не любили попри те, що знали її предмет краще за інші. Такою ж вимогливою та безкомпромісною вона була і вдома, командним голосом віддавала розпорядження чоловікові та доньці, які не завжди погоджувалися зі слушністю цих наказів, але ніколи, чи майже ніколи, не наважувалися вступити в дискусію. Та це і не мало особливого сенсу, адже дорівнятися даром переконання до мами Яніни було надзвичайно складно, дехто навіть вважав, що її взагалі неможливо ні в чому переконати.
Коли батько Яніни вирішив піти до матері Маркіяни, він повідомив про це листом, щоб уникнути складної розмови. Хоча навряд чи ця розмова була б аж такою складною, враховуючи те, що про стосунки його із сусідкою і колегою було відомо дружині вже давно, як і йому самому про стосунки дружини із сусідом та колегою. Листа приніс батько Маркіяни, який прийшов з речами і новими правилами поведінки. Він не просто наважувався вступати в дискусії з мамою Яніни, а робив це постійно, часто навіть з дуже дріб’язкових, на думку Яніни, причин. Принаймні, їм з батьком ніколи не спало б на думку сперечатися через такі дурниці. Сперечався він доволі м’яко, переконуючи і аргументуючи, а також цілковито ігноруючи наказовість форм, якими його теперішня дружина звикла спілкуватися з оточенням. Поступово мама Яніни мінялася, втрачала категоричність у голосі, наказові інтонації її висловлювань поволі змінювалися питальними, і потроху Яніна також почала наважуватись пропонувати корективи у материні розпорядження. Саме так їй вдалося відмовитися від уроків фортеп’яно, яке їй ніколи не подобалося, і більше часу присвячувати вокалу, зменшити тривалість простоювання на кухні, – батько Маркіяни був спортсменом-аматором, виступав за здорову, низькокалорійну їжу, яка не вимагала тривалого приготування, а крім того, сам любив куховарити. І найголовніше – тепер Яніну часом відпускали у двір погуляти з сусідськими дітьми.
Маркіяна категорично заперечувала наявність у себе будь-яких психологічних травм, пов’язаних і не пов’язаних із дитинством, охоче розповідала всім про те, що не вірить у жодний психоаналіз, у кожному разі їй усе це не потрібно, усі її проблеми – суто зовнішні і пов’язані із травмами та неврозами інших, а сама вона добре знає, чого прагне і як цього досягнути, ніжно любить батьків і абсолютно не переживає з приводу розбіжностей у їхніх та її власних поглядах з приводу музичної/наукової кар’єри. Більше того, що її батьки давно змирилися з рішенням доньки, бо ніколи не були авторитарними і завжди поважали її думку, а тим більше тепер, коли до неї прийшов успіх. Маркіяна ніколи і нікому не розповідала про те, що вічно незадоволена собою і досягнутим, невпевнена у собі, про те, що потай ходить до одного з найдорожчих у столиці психоаналітиків, який належить до шанувальників її музики і тому не бере грошей за сеанси. Про те, що психоаналітик знайшов у неї чимало прихованих і явних неврозів, і найгірше – вважає її нездатною втримувати лідерство в колективі. Про те, які діалоги вона постійно подумки веде зі своїми батьками, дорікаючи їм у тому, в чому ніколи не наважиться дорікнути у справжній розмові. Про свою самотність і страх перед тим, що кожен наступний чоловік у її житті зникне так само безслідно і без слова докору чи пояснень, як це робили її дотеперішні коханці, з якими вона поводилася, як уміла, і вони спершу мовчки приймали її такою, не намагаючись змінити і не протестуючи, а потім несподівано зникали. Про те, як Яніна колись дорікнула їй, що ця поведінка нагадує колишню поведінку матері Яніни. І що таку поведінку ніхто витримати не в змозі, тому не схильні до конфліктів чоловіки просто зникають, а схильних Маркіяна уникає з самого початку. Як і вони її.
Маркіяна не погодилася із думкою психоаналітика про відсутність у собі рис лідера, влаштувала йому скандал і на деякий час припинила відвідування сеансів. Але їй не давали спокою сумніви з цього приводу, і вона стала частіше замислюватися над нюансами власної поведінки, від цього її невпевненість у собі посилилася і поступово переросла у глибоку підозру, майже впевненість, що її особисте життя не склалося, а професійний ріст зупинився, і цього вже не змінити попри колосальну енергійність і силу переконання, які Маркіяна постійно демонструвала своєму оточенню.
Але все це буде згодом, а тоді, у зачиненій на літо сільській школі, тимчасово переобладнаній на гуртожиток, саме Маркіяна перетворила їх із простої компанії на коло однодумців. Вони приїхали на обов’язкову для студентів їхнього факультету фольклористичну практику, під час якої повинні були ходити по довколишніх селах, розмовляти з людьми і записувати слова народних пісень та переказів. Але, як оголосила уже в перший вечір Маркіяна, занадто багато студентів уже приїздили сюди на практику і давно записали все вартісне, тож не має сенсу витрачати час і зусилля, аби дублювати зібране попередниками. Маркіяна обіцяла згодом поцупити у матері на кафедрі кілька старих зошитів із звітами попередніх років, звідки можна буде все переписати, аби зарахували практику. Оскільки у них є два тижні вільного часу, потрібно використати його творчо, – вирішила за всіх Маркіяна, і всі погодилися.
Фактично з цієї фрази все й почалося. І навіть тепер, коли стосунки їхні вже давно не такі дружні, як тоді, коли вони зустрічаються дедалі рідше, здебільшого випадково, і майже нічого не знають про життя одне одного, кожного з них не залишає відчуття, що та історія не закінчилася разом із тією практикою. Що вона якимось нез’ясованим чином вплинула на їхні подальші долі, можливо, досі продовжує впливати, і саме до цього зводяться усі їхні думки під час випадкових зустрічей, хоча вголос вони ніколи про це не згадують, ніби виконуючи якусь невисловлену домовленість.
